Руйнівниця фортець

Катаріна важко зітхнула і, як могла швидко, пояснила їм свій план. Всі виглядали дуже скептично, але Еркісія почав переконувати їх довіритися дівчині – можливо, щоб спокутувати свою не зовсім розумну поведінку останніми днями. Вони погодилися лише тоді, коли дівчина відмітила, що їм нічого втрачати, хоча було видно, що вони шкодують про це рішення та вважають його божевіллям. Залишилося лише переконання ерла Крейвена, який, почувши, що вони збираються зробити, широко розплющив очі й почав палко протестувати. Проте через деякий час він ніби дійшов флегматичного висновку, що йому все байдуже, і махнув рукою.

Коли вони закінчили свої скромні приготування, які полягали в тому, щоб поставити дві тисячі шотландців у бойовий порядок і вийти з табору, було близько третьої години дня. Руперт поскаржився, що це дурість, починати атаку так пізно, але Катаріна проігнорувала це. Брати разом з Еркісією, фон Найбор і Крейвеном розмістилися на своєму улюбленому пагорбі, тому самому, з якого німкеня часто спостерігала за містом у підзорну трубу. Звідти було видно всю територію, тож вони чітко бачили каре шотландців, що виринали з-за пагорба, а ворожі артилеристи на замку та стінах одразу почали метушитися навколо своїх гармат. По всьому місту дзвонили дзвони, сповіщаючи про напад. Вони могли тільки уявити, яке велике замішання мало виникнути в баварському штабі, коли вони зрозуміли, що супротивники після двох тижнів безрезультатного перебування під стінами вирішили розпочати безглуздий штурм, використавши лише десяту частину своїх сил. Заговорили гармати. Шотландці зупинилися, зробившись ідеальною мішенню для артилеристів - і справді, через кілька хвилин перші гарматні кулі почали падати в центр каре, розносячи солдатів на шматки. Однак, за словами Катаріни, вони мали витримати лише кілька хвилин.

Коли нападники зупинилися перед мостом, з-поміж них виринула німкеня — з такої відстані її ледве помітили, зелена мурашка на чолі орди величезних хлопів. На секунду Еркісія подумав, чи не почне вона левітувати, але в дівчині не було жодної жадоби ефектності Вільгельма Гессенського. Вона просто зробила складний жест руками та дала сигнал солдатам атакувати. Шотландці неохоче й обережно почали заходити на міст, що вів до міста — атаку вони вважали жахливою помилкою, тому зовсім не просувалися вперед, а якщо й робили щось, то рятуючись від вогню ворожої артилерії. Проте з вежі в них ніхто не стріляв, і вони рушили сміливіше. Катаріна пройшла між ними, абсолютно непомітна з точки зору штабу, що стояв на пагорбі. Але вона, мабуть, була там, тому що ворота вежі, відлиті з міцного заліза і які важили тисячі фунтів, раптом злетіли в повітря, ніби були зроблені з тонкого металевого листа — обидві крила полетіли в протилежні сторони і з шумом впали до Неккару. Хайлендери, побачивши це, підняли тріумфальний крик і кинулися на штурм. Через кілька хвилин Віттельсбахи та домініканець побачили, що шотландці зуміли зайти на інший бік воріт. На верхівці вежі впав баварський вимпел. Посланець, який мчав верхи на пагорб, крикнув, усміхаючись від вуха до вуха:

– Вони сплять, панове! У вежі немає нікого притомного, всі сплять!

Віттельсбахи обмінялися здивованими поглядами. Однак дивуватися не було часу, бо баварські артилеристи зрозуміли, що вежа пала і відбувається щось дивне. У відчаї вони почали стріляти по мосту всім, що мали, намагаючись зруйнувати його разом із шотландцями на ньому. Але Катаріна, зовсім одна – Еркісія не повірив своїм очам – закрила усіх своїм щитом, тож вогонь був марним. Ще через кілька хвилин почалася битва за міську браму, ворота і решітки якої були зруйновані Катаріною, як і попередні. Сутичка була короткою — шотландці ринули в місто, в якому били в усі дзвони, і цей звук нісся на милі річкою.

Еркісія глянув на зібраних. Обличчя у всіх — Віттельсбахів, Крейвена, фон Найбор, капітанів і полковників — виражали лише шок і недовіру. Хтось щиро молився. Руперт несвідомо перехрестився.

Через годину інший гонець повідомив, що місто майже зайняте, і гарнізон замку, не розуміючи, що діється, склав зброю.

Так пав Гейдельберг, найбільша фортеця Пфальцу.

□□□

– Як ти зробила це з брамою? – спитав її Еркісія, дивлячись на зламані, погнуті засуви й петлі, що застрягли в розірваних страшною силою стінах вежі.

– Це важко пояснити. – Катаріна знизала плечима, використовуючи свій улюблений прийом за останній час.

– Спробуй.

– Чи знаєш ти ви, що одні метали можуть притягувати інші?

– Так, я усвідомлюю існування ars magnetica, – пробурчав іспанець, трохи ображений, тому що йому не подобалося, що з ним поводилися як з дурнем.

– Я змусила одне крило воріт відштовхнути інше за тим же принципом.

– Тому вони й полетіли в обидва боки одразу… Але звідки тобі таке взагалі прийшло до голови?

– Просто прийшло. Я ж казала тобі, що не знаю, як це працює. Усе використовує… зразок, структуру.

– Яку структуру?

– Я не можу пояснити.