Руйнівниця фортець

Коли звістка про падіння Ладенбурга дійшла до Гейдельберга, його роздратування досягло апогею. Іспанець бездіяльно сидів на дупі, а дівчина ризикувала власним життям і здоров'ям! Він вважав себе людиною без упереджень, але мав певну уяву про честь, яка змушувала його діяти. Тим більше, що на нього дуже довго впливали події. Якусь мить він задумався про те, щоб кинутися на допомогу Катаріні, але знав, що німкеня розлютиться і, мабуть, відправить його назад або почне з нього кепкувати — а на це він не мав ніякого бажання. Він також не міг розраховувати на допомогу у відбудові гейдельберзької адміністрації, чим займався ерл Крейвен - в протестантському Пфальці ніхто йому не довіряв, особливо через кілька днів після того, як скинули ярмо ненависних баварських Віттельсбахів. Трохи подумавши, Еркісія вирішив бути корисним іншим способом. Парадоксально, але той факт, що він знаходився в Гейдельберзі, одній зі столиць протестантизму, міг виявитися дуже корисним. Колись у нього тут був приятель. Треба було його просто знайти.

Він почав з розпитування в замку, але, як і слід було очікувати, всі або набирали води у вуста, або не могли надати йому жодної інформації. Останнє було вірогідніше, бо майже весь лояльний Максиміліану замковий персонал був загнаний до пекла, замінений людьми, вірними законним володарям фортеці – а вони, як протестанти, особливої ​​користі принести не могли. Тож Еркісія під вечір направився до міста.

У метрополії панувала дивна атмосфера радісного збудження, змішана з настроями ненависті та переслідувань. З одного боку, городяни ще святкували визволення міста, через що вулицями котилися натовпи п’яних вусмерть радіючих. З іншого боку, тривали самосуди та розправи над прихильниками попередньої влади та звичайними, нічим не примітними католиками, чого не могли затримати ні шотландці з корпусу Крейвена, які нічим особливо не цікавилися, крім бойових дій, ні міська міліція, яка зараз проходила перевірку, хто з стражників є гідним довіри. Відтак люди з нечистим сумлінням або просто іншої віри неспокійно прокрадалися під стінами кам’яниць, намагаючись, щоб їх не помітили. З ними грали в кішки-мишки фанатичні протестанти, як правило, рекрутовані з бідних і середніх класів, вони тинялися вулицями, озброєні чим могли, намагаючись зловити якомога більше папістів.

Наслідками їхньої діяльності Еркісія міг милуватися, бажав він того, чи ні, на ринковій площі, повз яку йому довелося проходити. Тут встановили імпровізовану шибеницю, на якій висіли три трупи з табличками, які інформували, що цих повісили за "державну зраду", "католицьку пропаганду" та "угоду з дияволом". Останній повішений, за звичаєм, бовтався набагато вище за інших. Навколо шибениці був справжній ліс дерев'яних ганебних стовпів, безладно поставлених на площі. До них були прикуті люди різного віку й стану, усі мокрі й холодні, більшість із них побиті. На іспанця не дивилися, вони намагалися не привертати до себе уваги, бо охоронялися охоронцями-добровольцями, які на найменші ознаки непокори були готові відповісти ударами палиць і списів. Колишній домініканець нарахував щонайменше сорок засуджених, серед яких були жінки та діти.

– За що ви тримаєте цього короїда?– спитав він одного з охоронців, показуючи пальцем на хлопця років десяти, закутого в кайдани і згорбленого під своїм стовпом.

– Він плював на землю біля входу в протестантську церкву.

Еркісія зрозумів, що йому потрібно послати сюди шотландців, щоб ті навели порядок, але зараз у нього на це не було часу. У Німеччині часів війни цей тип переслідування був таким же поширеним, як і проходи військ, або навіть частішим. Там, де поверталися католики, протестанти зазнавали утисків, а католиків винищували в містах, окупованих протестантами. Однак це не були системні переслідування, як, наприклад, організоване Андреае у Князівстві Трояндового Хреста, а проста, спонтанна реакція людей, яких випустили на волю. Домініканці, теологічна еліта, давно зрозуміли, що насильство рідко призводить до навернення, а іноді має протилежний ефект. На жаль, пояснювати це безлічі малоосвічених священиків, не кажучи вже про єретиків, виявилося боротьбою з вітряними млинами, тому вони і перестали пробувати. Тим не менш, тут ще не було і смаку - в цьому випадку подвійно, тому що йшлося про братів Еркісії по вірі. Йому хотілося б подумати, що, якби це були лютерани, він би відреагував так само, але з віком він все менше обманював себе.

Колишній монах рушив далі, ніким не турбований — містом уже рознеслася звістка, що князя-електора супроводжує іспанець, якого не варто турбувати. Він без проблем дістався до парафії Святого Петра.