Читаем Русалонька із 7-В та загублений у часі полностью

—           Сюди вже багато років ніхто не заходив: основну військову частину давно перекинули ближче до міста. А госпіталь, який був у замкові, ліквідували.

—           А що ж ви досі тут стережете? — поцікавилася Софійка.

—           Військова таємниця! — усміхнувся самими вусами. — А коли по правді, то вже тільки територію. Як мовлять цивільні, ні сам не гам, ні комусь не дам! Хоч без нас привид навряд чи впорався 6. У цього замку ворог номер один — звичайні

люди. Понищили 6 усе, розтягли по камінчикові. Ет, невдача! Заїло! Доведеться йти з чорного ходу!

Хід був і справді чорний: через темний-тем-нющий підвал. А поряд — ще й вхід до колишньої псарні: за тими круглими заґратованими віконцями панські хорти ночували, а отут на майданчику бігали.

—           Колись була електрика, — ступив униз на невидимі сходи Вітин тато, запалюючи ліхтарика. — Пан був не дурним, усе робив за останнім словом техніки!

—           А де ж вона поділась? — наївно поцікавилася Софійка. Відповіді не почула.

Певно, привидова робота. Бо від селян усе захищено, все стережуть військові!

По обидва боки — ряд важких дубових дверей (здебільшого тільки одвірків), що вели в комори. Минули навіть “морозильну камеру": її сходи пішли ще нижче, там була мінусова температура навіть у спеку, тож м’ясо не псувалось.

Софійка полегшено зітхнула, коли нарешті вилізли нагору. Піднялись крутими спіральними сходами, які з підвалу вели якраз на кухню: аби челяді зручно бігати, за чим треба. Тут же — велетенський чан для миття посуду, плити, обкладені кахлем. Хоч повсюди розкидано всякі пробірки та колби від реактивів (сліди військового шпиталю), неважко було уявити кухонну, ще

' пінську, метушню, шкварчання, дзенькіт і перегукування...

— Л ось, дівчата, водо- і теплопостачання! — Батько посмикав за уламок труби, що стирчав зі стіни. — і все — в стіну заховане, не так, як роблять нині: труби стирчать, ніде й меблів поставити! IIявіть не зігнеться, не те що наші, теперішні! ЕтІ Зварювальних апаратів не було, все на скрутках, але ж міцнюще!

В інших залах так само стирчали залізяки.

—           Якщо таке міцне, то хто ж його пообривав? не могла втямити Софійка, бо це ж яку силу, видно, мають тутешні привиди! — Ви ж людей сюди не пускаєте?

Мабуть, вона запитала щось не те, бо їхній екскурсовод якось іронічно пересмикнув вусами.

-              Тобі слідчим працювати, а не в школі вчитись! — похитав головою. — Тут, дитино, все простіше і все складніше. Подзвонили згори, наказали здати все залізо на брухт, то солдатики й виконали!.. Які батареї були, які труби!..

Софійка задерла голову й пробувала збагнути, як тут згори можна подзвонити. Може, там, на баштах, — дзвони, як у церкві? І  привиди в них калагь-калать?

Натомість побачила дивовижну прозору, хоч і забруднену вже стелю із акуратних скляних квадратиків. Не дивно, що тут, у загалом похмурому

замку (ще й знадвору все деревами пообростало!), аж так ясно! Над головою — небо!

— Це ми в парадному вестибюлі! — оголосив батько, вказуючи на широкі сходи, які вели на другий поверх.

Звідти Вітин тато повів їх у темний просторий коридор, радше невеличкий зал.

— Дозвольте відрекомендувати: портрет самого пана Тадеуша!

Ізсередини над вхідними дверима (тими, що в них не вдалося сьогодні зайти) поміж гіпсових квітів та листя красувався невеликий барельєф чоловічої голови. Намагалась розгледіти риси вчорашнього привида — ні, нічого.

11.          Знайомство

—           А яким був цей Тадеуш? — запитала Со-фійка.

—           Хто вже його зна! Коли в революцію здавав позиції, то золота свого не здав! Позаховував! Десь тут, на території! Кажуть, усіх тих селян, які брали участь у цій секретній операції, забрав із собою. Жоден з них не повернувся, та чи й дав їм Тадеуш і до вечора дожити? Конспірація потребує жертв! Ми так і не знайшли тих скарбів, хоч розвідку провели капітальну.

В цю мить Вітиному татові подзвонили по радіотелефону.

—           Перепрошую — служба! — кивнув до дівчат. — Ви поки пройдіться у той бік. Тільки не забувайте про підвищену боєготовність: штукатурка не дрімає!

Та цікава до всього Віка не збиралась нікуди йти: вирішила бути в курсі татових розмов. Тож Софійка рушила залами сама.

З особливим трепетом споглядала залишки гіпсових узорів. То тут, то там — прикрашені кахлем і мармуром грубки чи каміни. Вихід на широченний балкон-терасу: кіньми їздити можна!

А це... Рояль!!! Білий обдрашпаний рояль. Із підсвічниками над клавіатурою, заплилими воском.

Скрадаючись, підняла кришку: далекі від музики люди завжди норовлять бодай побамкати по клавішах. Кришка зі скрипом відчинилась, і Софійчин вказівний палець уже готовий був добути якусь ноту.

—           Панні сподобався наш замок?

Палець так і застиг, не породивши звука. Та й сама Софійка, здавалось, отерпла, не здатна була і ворухнутись.

—           Розумію, що не дуже...— продовжив голос. — От якби панна завітала років за сто перед цим, була б вельми і вельми подивована!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Жизнь Ленина
Жизнь Ленина

Эту повесть о жизни Ленина автор писала с огромным волнением. Ей хотелось нарисовать живой образ Владимира Ильича, рассказать о его детстве и юности, об основных этапах его революционной борьбы и государственной деятельности. Хотелось, чтобы, читая эти страницы, читатели еще горячее полюбили родного Ильича. Конечно, невозможно в одной книге рассказать обо всей жизни Владимира Ильича — так значительна и безмерна она. Эта повесть лишь одна из ступеней вашего познания Ленина. А когда подрастёте, вам откроется много нового о неповторимой жизни и великом подвиге Владимира Ильича — создателя нашей Коммунистической партии и Советского государства. Для младшего школьного возраста.

Луис Фишер , Мария Павловна Прилежаева

Биографии и Мемуары / Проза для детей / История / Прочая детская литература / Книги Для Детей