Шагренева шкіра

— Ви повбивали їх? — спитав його Еміль.

— Кажуть, ніби кару смерті мають скасувати на честь Липневої революції, — відповів Тайфер, звівши брови з виразом водночас хитрим і дурним.

— Та чи не ввижаються вони вам уві сні? — озвався Рафаель.

— Терміни давності вже минули! — сказав убивця, що купався в золоті.

— А на його могилі, — ущипливо вигукнув Еміль, — гробар вирізьбить: «Перехожий, пролий сльозу на спомин про нього!» О, — додав він, — я дав би сто су математикові, що алгебраїчним рівнянням довів би мені існування пекла.

Він підкинув монету, гукнувши:

— Решітка — за Бога!

— Не дивіться, — сказав Рафаель, підхопивши монету. — Звідки знати? Випадок — великий жартун.

— Гай-гай! — відказав Еміль із блазенсько-сумною міною, — куди не ступиш ногою — або геометрія безвірника, або «Отче наш» папи римського. Ет! Випиймо! Ось що, по-моєму, означає слово «Трінк», це провіщення божественної пляшки в кінці «Пантагрюеля».

— Ми за «Отче наш», — відказав Рафаель. — Йому ми завдячуємо все: і наші мистецтва, наші пам’ятники, може, й наші науки, а ще важливіше — наші сучасні уряди, за яких п’ять сотень умів чудесним чином представляють величезне, плідне суспільство, де протилежні сили взаємно нейтралізуються, полишаючи всю владу Цивілізації, велетенській цариці, що заступила короля, — цій стародавній, грізній постаті, якомусь псевдофатумові, що його людина зробила посередником між небом і собою. Перед лицем стількох досягнень атеїзм здається скелетом, який анічогісінько не породжує. Що ти на це скажеш?

— Я думаю про річки крові, пролиті католицтвом, — холодно відповів Еміль. — Воно вступило нам у жили, в серця, — наче всесвітній потоп. Та що вдієш! Кожна розумна людина повинна йти під знаменом Христа. Тільки Христос освятив перемогу духу над матерією, тільки він відкрив нам поезію світу, що служить посередником між нами й Богом.

— Ти так гадаєш? — спитав Рафаель, усміхаючись п’яною, якоюсь невизначеною усмішкою. — Ну що ж, аби не скомпрометувати себе, проголосимо знаменитий тост: «Diis ignotis»[55]. І вони вихилили свої келихи — келихи науки, вуглекислого газу, пахощів, поезії й невіри.

— Прошу до вітальні, каву подано, — оголосив мажордом.