Шагренева шкіра

— Адже стискання пояснюється дуже просто, — сказав Бріссе.

— Воно надприродне, — докинув Камерістус.

— Справді, — знову заговорив Могреді, прикидаючись серйозним і повертаючи Рафаелеві шагреневу шкіру. — Затвердіння шкіри — факт непоясненний, а проте природний: від сотворіння світу він укидає в розпач і медицину, і вродливих жінок.

Спостерігаючи трьох лікарів, Валантен у жодному з них не бачив співчуття до його хвороби. Всі троє спокійно вислухували його відповіді, байдуже оглядали його і розпитували з незворушною холоднокровністю. Крізь їхню чемність прозирала цілковита зневага. Від самовпевненості чи від замисленості, але слова їхні були такі скупі й мляві, що Рафаелеві хвилинами здавалось, ніби вони думають про щось інше. Хоч би на які грізні симптоми вказував Б’яншон, самий тільки Бpicce зрідка цідив у відповідь: «Добре! Так!» Камерістус заглибився в роздуми. Могреді схожий був на драматурга, який, намагаючись нічого не пропустити, вивчає двох диваків, аби вивести їх у комедії. Лице Opaca виказувало глибоку муку й скорботне співчуття. Надто недавно став він лікарем, щоб лишатися байдужим до мук хворих людей і безпристрасно стояти коло смертного ложа; він іще не навчився стримувати сльози співчуття, що застилають людині очі й не дають їй вибирати, як це повинен робити полководець, в сприятливий для перемоги момент не слухаючи стогону вмирущих. Близько півгодини лікарі, коли можна так висловитися, знімали мірку з хворого, як кравець знімає мірку для фрака з юнака, що замовляє собі весільне вбрання; вони відбувалися загальними фразами, поговорили навіть про останні новини, а потім забажали вийти до Рафаелевого кабінету, щоб обмінятися враженнями й поставити діагноз.

— Мені можна бути присутньому на вашій нараді’? — спитав Рафаель.

Бріссе й Могреді рішуче повстали проти цього і, незважаючи на наполегливі прохання хворого, відмовилися проводити обговорення в його присутності. Рафаель скорився звичаєві, вирішивши прослизнути в коридор, звідки було добре чути медичну дискусію трьох професорів.

— Ласкаві панове, дозвольте мені коротко висловити свою думку, — сказав Бріссе, — Я не маю наміру ані нав’язувати її вам, ані вислухувати спростування; по-перше, це думка тверда, остаточна, й випливає вона з цілковитої подібності між одним із моїх пацієнтів і цим суб’єктом, якого нас запросили обстежити; по-друге, мене чекають у лікарні. Важливість справи, яка вимагає моєї присутності, хай буде мені виправданням у тому, що я перший узяв слово. Обстежуваний суб’єкт однаково втомлений і розумовою працею, і... Над чим це він працював, Орасе? — звернувся він до молодого лікаря.

— Над теорією волі.

— О, широка тема, хай йому біс! Ще раз кажу: він утомлений і надто напруженою роботою думки, і порушенням правильного способу життя, і частим уживанням сильних засобів стимуляції. Підсилена діяльність тіла й мозку підірвала його організм. Низка ознак, як у загальному вигляді, так і виявлених при обстеженні, виразно свідчить, панове, на сильне подразнення шлунку, на запалення головного симпатичного нерва, на чутливість надчеревної області й стиснення підчеревини. Ви помітили, що в нього збільшена печінка? Нарешті, пан Орас Б’яншон, спостерігавши травлення хворого, повідомив, що воно протікає болісно, утруднено. Власне кажучи, шлунку вже нема; нема й людини. Інтелект атрофований, бо людина вже не перетравлює їжі. Переродження надчеревної області, цього життєвого центра, прогресуючи, зіпсувало всю систему. Звідси постійна і явна іррадіація: через нервове сплетення розлад зачепив і мозок, звідси надзвичайна подразливість цього органу. З’явилась мономанія. У хворого нав’язлива ідея. В його уявленнях шагренева шкіра справді стискається, хоча, можливо, вона завжди була така, як ми щойно бачили; та стискається вона чи ні, ця шагрень для нього однаково що муха, яка сиділа на носі в одного великого візира. Поставте швидше п’явки на надчеревину, зменшіть подразливість цього органу, в якому міститься вся людина, змусьте хворого дотримуватись режиму — і мономанія минеться. На цьому я закінчую. Доктор Б’яншон сам повинен установити курс лікування в загальному й у деталях. Можливо, хвороба ускладнилась, можливо, дихальні шляхи також подразнені, але я вважаю, що лікування кишкового тракту багато важливіше, потрібніше, невідкладніше, ніж лікування легенів. Наполеглива праця над абстрактними матеріями і певні бурхливі пристрасті дуже розладнали життєвий механізм; та час виправити пружини ще не згаяно, надто важливих пошкоджень не видно. Отже, ви цілком можете врятувати вашого друга, — докінчив він, звертаючись до Б’яншона.