Що знає вітер

— Ферґус сказав, що вчора ввечері підслухав освідчення, — натякнув із пустотливою усмішкою Майкл.

Ферґус гмикнув, але не став оборонятися чи докоряти Майклові.

— Он на тій гілці сховалася невеличка коробочка. Бачиш? — підказав Оїнові Томас. Оїн зіскочив із Майклових колін і вдивився в густу хвою, туди, куди показував Томас.

— Це мені? — цвірінькнув Оїн.

— Гадаю, можна й так сказати. Можеш забрати її та принести мені? — спитав Томас.

Оїн узяв захований скарб і приніс його Томасові.

— Хлопче, не страшно, якщо її відкриє твоя мама?

Оїн завзято закивав і подивився, як я підіймаю кришку малесенької оксамитової коробочки. У ній лежали два золоті персні без оздоби, один більший, а другий менший. Оїн поглянув на Томаса, чекаючи на пояснення.

— Вони належали моїм батькам. Татові, який помер до мого народження, та мамі, яка вийшла заміж знову й дала мені ще одного тата — тата, який був хорошою, доброю людиною й любив мене, хоч я насправді й не був йому сином.

— Це зовсім як ми з тобою, — сказав Оїн.

— Так. Зовсім як ми з тобою. Оїне, я хочу одружитися з твоєю мамою. Як ти до цього ставишся?

— Сьогодні? — зрадів Оїн.

— Ні, — заговорив Томас, тимчасом як усі довкола засміялися.

— Чому ж ні, Томмі? — наполегливо сказав Майкл, припинивши дражнитися. — Нащо чекати? Ніхто з нас не знає, що принесе завтрашній день. Одружися з Енні й подаруй хлопцеві родину.

Бріджид зустрілася зі мною поглядом і спробувала всміхнутися, та в неї тремтіли губи, і вона притиснула пальці до вуст, намагаючись приховати хвилювання. Я замислилася над тим, що вона думає про власну родину, і подумки проказала молитву за її синів.

Томас вийняв із коробочки обручку і простягнув її Оїнові. Той узяв просте кільце й оглянув його, а тоді повернувся до мене.

— Мамо, ти вийдеш заміж за дока? — спитав він і простягнув обручку мені. На правій руці я завжди носила перстень із камеєю, що належав Енн — для мене це була спадщина, а не обручка, — і тепер зраділа, що можу надягнути на ліву руку перстень Томасової матері, не потрапляючи в незручне становище.

— Підходить, — зауважила я. — Ідеально. Гадаю, це означає, що відповідь — «так».

Оїн радісно писнув, а Майкл скрикнув, схопив маленького хлопчика й підкинув його в повітря.

— Тепер нам потрібен тільки отець Дарбі, — стиха промовила я.

Томас прокашлявся.

— Треба обрати дату.

— Томасе, я поговорив із ним учора після меси, — усміхнувся Мік.

— Справді? — видихнув Томас.

— Справді. Запитав його, чи буде він вільний завтра. Він сказав, що можна влаштувати весільну месу. Ми всі зібралися з нагоди Різдва. Чому б не подовжити святкування? — наполіг Мік.

— Так, чому б і ні? — бовкнула я. Кімната затихла, і я відчула, як моє обличчя спалахнуло.

— А й справді, чому б і ні? — поволі вимовив приголомшений Томас. Відтак його лице зморщилося від усмішки, білозубої та сліпучої, і мені раптом забило дух. Томас підняв моє підборіддя й поцілував мене, стверджуючи домовленість.

— Отже, завтра, графине, — прошепотів Томас.

Тут Оїн запищав, Майкл затупав ногами, а Джо заплескав Томаса по спині. Ферґус дременув із кімнати, зніяковівши від цієї картини та своєї ролі в ній, зате Бріджид сиділа тихо й плела. Її погляд був теплий, а усмішка — щира. Увечері мали повернутися на різдвяну вечерю О’Тули, і тоді ми збиралися повідомити новину їм, але я вже лічила години до того, як стану Енн Сміт.

***

Я натрапляла на особисте свідчення про те, як Майкл Коллінз, Джо О’Райллі та ще кілька осіб обідали в маєтку Левелін-Девісів у Дубліні. Назва маєтку — Феррі-Парк[53] — навівала думки про ліс, повний м’яких іграшок, схожих на друзів Крістофера Робіна й Вінні-Пуха, і мені стало цікаво, звідки вона пішла. Утім, на цьому оригінальність історії й закінчувалася. Вважалося, що якийсь чоловік лазив на дерева у Феррі-Парку й норовив застрелити Майкла Коллінза крізь вікна їдальні. Охоронець Майкла Коллінза, безіменний у тому свідченні, знайшов снайпера, завів його під дулом пістолета в болото неподалік від маєтку й убив.

Свідчення суперечили одне одному; дехто казав, що Майкл Коллінз тоді був у якомусь геть іншому місці. Але в деталях ця історія була навдивовижу схожа на те, що сталося того вечора під час різдвяної вечері.

Благословення за столом перервав постріл, приглушений і далекий, і ми всі як один звели голови, забувши про молитву.

— Де Ферґус? — насупився Майкл.

Філіжанка Бріджид полетіла на підлогу, і та без жодного слова підвелася, підібрала спідниці й побігла за двері.

— Залишайтеся тут. Усі, — наказав Томас, коли Мік звівся на ноги. — За Бріджид піду я.

— Я теж піду, доку. — Роббі О’Тул уже став на рівні ноги. Його здорове око не виражало нічого, а сліпе було закрите пов’язкою.

— Роббі, — запротестувала Меґґі, яка надміру оберігала свого дорослого сина. Вона мало не втратила його й не надто хотіла, щоб він зловив ще одну кулю.

— Мамо, я знаю тут усіх хлопців і знаю їхні симпатії. Може, я допоможу щось з’ясувати.

Ми чекали в напруженому мовчанні, вдивляючись у свої тарілки. Оїн виліз мені на коліна й сховав обличчя в мене на плечі.