Що знає вітер

Надія, що прийшла до людей з відходом британської армії наприкінці січня, і символічне значення, закладене в цьому відході, протягом наступних місяців були затьмарені іншими подіями і згодом забуті. Дві протилежні партії ірландців — прибічники та противники Договору — достоту як ірландці та британці у спокої англо-ірландського перемир’я, заходилися гарячково зміцнювати власні мури й шукати підтримки, водночас намагаючись донести свої позиції до широкого загалу. Ірландська республіканська армія розкололася навпіл: половина її приєдналася до Майкла Коллінза та прибічників Вільної держави, а половина відмовилася йти на компроміси й зібралася під знаменом республіканців, себто тих, хто не погоджувався на менше, ніж республіка.

Де Валера перед тим провадив активну агітацію проти підтримки Договору, збираючи величезні юрби слухачів — громадян, украй незадоволених варіантом Вільної держави. Дуже багато людей жахливо постраждали від рук британців і тепер не бажали йти на компроміси з ненадійним супротивником. Британці зажили в Ірландії недоброї слави, порушивши Лімерикський договір 1691 року, і чимало людей, які підтримували де Валеру, вважали, що британці порушать також і Акт (Договір) про Ірландську Вільну державу.

Майкл Коллінз розпочав власну кампанію та їздив із графства до графства, збираючи тисячі людей, у яких на меті було попередити конфлікт і нову війну. Томас став їздити до нього на великі відстані, щоб підтримати й оцінити настрої широкого загалу. У Літрімі та Слайґо, як і в усіх графствах Ірландії, люди обирали ту чи ту сторону і проводили своєрідний водорозділ. Напруження на вулицях, яке колись викликали допи й «брунатні», тепер мало інші причини; новим джерелом незгод стала ворожість між сусідами й недовіра між друзями. В Оїна почастішали кошмари, а нерви Бріджид геть здали: вона розривалася між відданістю Томасові й любов’ю до синів. Коли Томас їздив із Майклом, я залишалася в Ґарва-Ґлібі, боячись покинути дім без нагляду.

Коли лютий плавно перейшов у березень, а березень — у квітень, тріщина в керівництві Ірландії перетворилася на прірву всередині країни, з якої виповз хаос. Їй наступало на п’яти пекло. Нальоти на банки та сторожові застави стали звичною справою: виникла величезна потреба у зброї та грошах для повалення нового уряду. Редакції газет грабували або ж захоплювали, а машина пропаганди запрацювала на повну потужність. Бригади ІРА, що виступали проти Договору, — бригади, що своїм поводженням радше нагадували загарбницькі війська, — почали захоплювати цілі міста. У Лімерику, де контроль над містом означав контроль над мостами через річку Шеннон і панування над заходом і півднем, засіли як прибічники, так і противники Договору. Сили ІРА, що виступали проти Договору, захопили казарми, які нещодавно звільнили британські війська, влаштовували штаби в готелях і займали урядові будівлі. Спекатися їх можна було лише силою, а застосовувати силу не хотів ніхто.

Тринадцятого квітня Майкл звернувся до тисячі людей у Слайґо під час акції на підтримку Договору, але його зігнали зі сцени, коли в натовпі почалася бійка. З вікна, що виходило на площу, прогриміли постріли. Його заштовхали на заднє сидіння броньованої автівки (за ним слідом гайнув Томас) і помчали до Ґарва-Ґліба, поки на площі відновлювали порядок. Він провів ніч у Дромагайрі; будинок оточували два з половиною десятки бійців Вільної держави, що захищали його, поки він планував наступний крок. Ми сиділи за столом у їдальні серед залишків обіду. Бріджид була у себе в кімнаті, а Оїн неподалік, у вітальні, грався у скляні кульки з Ферґусом, який не був поблажливий, зате виявляв неабияке терпіння.

— Британський корабель біля берегів Корку захопили сили противників Договору. На ньому було багато зброї. Тепер тисячі одиниць вогнепальної зброї в руках людей, які хочуть дестабілізувати Вільну державу. Якого хріна корабель, повний зброї, робив біля берегів Корку? Це справа рук британців, — заявив Майк, звівся на ноги й обійшов круг столу — ситий, але з напруженими нервами.

— Британців? — у подиві звів брови догори Томас. — Чому британців?

Томас підійшов до вікна й визирнув у темряву, але тут озвався Ферґус, нагадавши, щоб він посунувся від вікна.

— Томасе, якщо цього не витримаю я, якщо цього не витримає Ірландія, британці скажуть, що не мають вибору: їм доведеться повернутися, щоб відновити порядок. Угода втратить чинність. А Ірландія миттю повернеться до британських рук. Тож вони тишком-нишком маніпулюють нами за лаштунками. Я надіслав Черчиллеві телеграму, звинувативши його в таємній змові. Може, то й не він. І не Ллойд Джордж. Але таємна змова є. Я не сумніваюся.

— Що сказав Черчилль? — важко видихнув Томас.

— Він категорично це заперечив. А ще спитав, чи готовий хтось в Ірландії боротися за Вільну державу.

В їдальні запала тиша. Майкл повернувся до свого стільця й сів, поставивши лікті на коліна й опустивши голову на руки. Томас дивився на мене трагічним поглядом, нервово глитаючи.