Що знає вітер

Я витягнула штуку, яка могла бути лише корсетом, і здригнулася з жаху та захвату, побачивши на ньому кісточки, зав’язки й повислі пряжки. Я обгорнула ним талію, і він сів на ній, розчахнутий, наче широкий браслет. Його краї трохи не сходилися. Вгорі він злегка розширювався, утворюючи поличку для грудей, а між ними стирчав, наче трояндовий бутон, пом’ятий жмуток стрічок.

Корсет опускався нижче спереду та ззаду і злегка підіймався з боків, надаючи стегнам свободу руху. Ремінці, що бряжчали спереду і ззаду, явно були призначені для прикріплення до довгих панчіх. Але що жінки носили під ним? Мене розсмішило, що я одночасно вдягнена в таку старомодну річ, як корсет, що так обмежує рух, і залишаюся голою там, де це найсуттєвіше, і я захихотіла, намагаючись водночас звести докупи загорнуті в шовк боки корсета. Більшість жінок в Ірландії не мала особистих служниць — у цьому я була впевнена. То як вони примудрялися закріплювати ці кляті штуки? Я спромоглася застебнути два верхні гачки в себе під грудьми, а тоді, захекана, потерпаючи від болю, покинула цю конструкцію. Корсет і вогнепальне поранення живота, хай незначне, — не пара. Я повернулася до скрині, сподіваючись відшукати щось таке, що справді зможу вдягнути.

На мене незле сіла біла блуза з широким комірцем і довгими рукавами, страшенно пожмакана й подекуди злегка пожовтіла. Рукави її були трішечки закороткі, та в цілому вона була нічогенька, пишна, а рукав мав такий вигляд, наче й повинен бути на три чверті. Брунатні жакет і спідниця мені були впору, та їхня вовна пахла вологою й нафталіном, і думка про те, щоб бодай ненадовго вдягнути на себе таку одіж, була нестерпна. Я скидалася на неелегантну сестру Мері Поппінс і не могла збагнути, чому перша Енн Ґаллагер обрала колір, який не міг видаватися кращим на ній, ніж на мені, зважаючи на те, що я — її двійник.

Я зняла костюм і блузу й перейшла до наступного предмета.

Обтисла біла сукня з квадратним викотом, лише злегка оздоблена мереживом на подолі і спереду, здавалася небезнадійною. Ще один предмет одягу, розшитий тим самим мереживом, явно був призначений для носіння поверх сукні. Він мав вузькі рукави по лікоть, а по боках розходився, відкриваючи сукню під ним. Обидва предмети одягу мали підперізуватися товстим поясом, і я натягнула сукню-футляр через голову, вдягнулася в тонку накидку й вільно пов’язала пояс на талії, помістивши бант іззаду. Сукня потребувала прасування й доходила мені мало не до щиколоток, але сиділа добре. Я дивилася на своє відображення у видовженому овальному дзеркалі й раптом усвідомила, що в цю сукню була вдягнена моя прабабуся на знімку з Декланом і Томасом. На світлині в моєї прабабусі на голові був білий капелюх із округлими крисами, обвитий квітами. Сукня здалася мені надто святковою для повсякденного носіння, та від того, що я могла назвати щось своїм, мені полегшало на серці. Я відкинула волосся з обличчя й спробувала зібрати його у вузол на потилиці.

У двері стиха постукали, тож я покинула своє волосся й нервово зіщулила оголені пальці ніг на дерев’яній підлозі.

— Заходьте! — гукнула я, відфутболивши корсет в інший бік кімнати. Він залетів під ліжко, і з-під нього з докором визирнула одна пряжка.

— Отже, ти знайшла свої речі, — промовив Томас. Вуста в нього були м’які, а очі — смутні.

Мені здавалося, що я вкотре збрешу, погодившись із тим, що вже володіла ними, тож я привернула увагу до пом’ятої сукні.

— Її треба випрасувати.

— Так… ну, вона довго пролежала у скрині, — мовив він.

Я кивнула й сором’язливо її пригладила.

— Там є ще щось таке, що ти можеш носити? — з болем у голосі спитав Томас.

— Кілька речей, — ухильно відповіла я. Доведеться продати перстень і діамантові «гвіздочки» зі своїх вух. Обійтися вмістом скрині я не могла. Томас явно був із цим згоден.

— Тобі знадобиться не лише та сукня, у якій ти виходила заміж. У ній ти, гадаю, могла б ходити на месу, — замислено сказав він.

— Виходила заміж? — перепитала я, надто здивована, щоб стежити за язиком. Я торкнулася голови, згадавши про капелюх, який був на Енн на світлині. Той знімок на весільний не скидався.

— Цього ти теж не пам’ятаєш? — Томас вражено підвищив голос, а коли я відповіла йому, заперечно хитнувши головою, з його погляду зникла м’якість приємних спогадів. — Енн, то був гарний день. Ви з Декланом були дуже щасливі.

— Я не бачила… у скрині… фати, — здуру пробелькотіла я.

— Ти була у фаті Бріджид. Вона не дуже тобі подобалася. Вона була красива, трохи немодна, але ви з Бріджид… — Томас знизав плечима так, ніби ми вже давно були в кепських стосунках.

Таємницю розкрито. Я глибоко вдихнула й спробувала перехопити Томасів погляд.

— Перевдягнусь у вовняний костюм, — буркнула я, відвернувши погляд і намагаючись змінити тему.

— Не знаю, навіщо Бріджид його зберегла. Ніколи не бачив нічого потворнішого. Але ти маєш рацію. Та сукня не підійде.