Що знає вітер

Це усвідомлення прийшло раптово, думкою, що з’явилася мимохіть, прилинула до мене на крильцях метелика. Я ще ніколи не зустрічала такої людини, як Томас. Мене жодного разу не інтригував якийсь чоловік, навіть із тих, яких я тимчасово впускала у своє життя. Я ніколи не відчувала цього прагнення, цієї необхідності, цього бажання відкривати й бути відкритою. Не відчувала донині, до Томаса. Тепер же я відчувала все це.

— Розкажи мені історію, — стиха мовив Томас.

— Гм-м?

— Історію, яку ти задумала для Оїнової книжки. Я хотів би її почути.

— А… — Я замислилася на мить, збираючи павутину своїх думок у речення. — Ну… вона про хлопчика, який подорожує в часі. Він має маленький човник — маленький червоний човник — і спускає його на воду… на Лох-Ґілл. Цей човник — лише дитяча іграшка, та коли малий спускає його на воду, той стає великим, щоб він міг туди залізти. Дитя веслує через усе озеро, але прибуває завжди не на протилежний берег, а деінде. До Америки під час революції, до Франції за Наполеона, до Китаю в часи спорудження Великого муру. Коли йому хочеться повернутися додому, він знаходить найближче озеро чи струмок, спускає свого маленького човника на воду й залазить у нього.

— І знов опиняється на озері, — з усмішкою в голосі закінчив Томас.

— Так. Повертається додому, — сказала я.

— Оїн буде в захваті.

— Я подумала, що напишу першу історію, першу пригоду, а тоді можна буде продовжити, додати більше, залежно від того, що йому буде найцікавіше.

— А що, як ти подаруєш йому для цього книжку, яку вже створила, ту, що з порожніми сторінками, а я допоможу тобі зробити ще одну? — Завершивши свою операцію, Томас випростався, опустив светр мені на живіт і сховав інструменти. — Я непоганий художник. І достеменно зможу намалювати малого хлопчика в червоному човні.

— Я писатиму слова, а ти створюватимеш малюнки? — радісно перепитала я.

— Так. На вільних сторінках це буде простіше. Закінчивши, ми впорядкуємо слова й малюнки так, щоб вони збігались. А наостанок усе зшиємо та склеїмо.

— У нас обмаль часу.

— Тоді слід починати, графине.

***

Ми з Томасом працювали аж до ранку п’ятниці й суботи; як він примудрявся працювати весь день і присвячувати дитячій книжці більшу частину ночі, мені важко було збагнути. Томас створив систему, за якою малюнки й текст мали впорядковуватися після оправлення, а я почала вигадувати оповідь, пильнуючи, щоб вона була стисла, й обмежуючи текст одним маленьким абзацом на сторінку. Томас малював під словами прості олівцеві ескізи, раз у раз додаючи картинку на цілу сторінку, щоб було цікавіше. Він подарував мені авторучку з невеликою порожниною вгорі, куди вміщалися капсули з чорнилом і кілька крапель води. Я мала тримати ручку дуже обережно, щоб вона не забризкувала сторінку. Працювала я так невпевнено, що була змушена писати олівцем, а Томас, прикусивши язика й зігнувшись над сторінкою, наводив мої слова чорнилом.

У неділю ми з Бріджид, Оїном і Томасом поїхали на месу; Томас сказав, що три пропущені недільні меси поспіль — майже такий самий привід для скандалу, як повернення з того світу. А я саме повернулася з того світу. Я усвідомила, що дуже хочу знову побачити каплицю в Баллінаґарі, але страшенно боюся уваги, що її до себе приверну. Я особливо ретельно подбала про зовнішність, знаючи, що судитимуть про мене за нею. Вирішила надягнути темно-рожеву сукню, а на голову кремовий клош — капелюшок, який Беатріс передала з Томасом. З ним вона також послала коробочку з дрібничками, сережки, що пасували до кількох костюмів, кілька пар рукавичок і сумочку вугільно-сірого кольору, доволі нейтрального, щоб її можна було носити з чим завгодно.

Ще Беатріс сховала серед пакунків набір для гоління, такий самий як у Томаса: маленьку коробочку з лезами й товсту рукоятку з широкою голівкою. Все це лежало в невеликій бляшанці із зображенням орла на кришці. Я замислилася, чи, бува, не помітив Томас, що я кілька разів брала в нього набір для гоління і тому й купив ще один, щоб я більше цього не робила. Бритва була громіздка й незручна порівняно з тим, до чого я звикла, але виконувала свою роботу — треба було лиш діяти обережно й бути уважною. Я не знала, чи голилися жінки в цю епоху, та якщо Томас забезпечив мені власну бритву, це не могло бути геть нечуваним явищем.

Я випробувала косметику, розтерши косметичний крем і нанісши поверх нього пудру, рум’яна й фарбу для вій, і приємно здивувалась ефекту. Я мала свіжий і привабливий вигляд, а Беатріс не помилилася щодо відтінку рожевого: на моїх щоках і губах він був малопомітний, але симпатичний.

Волосся залишилося найскладнішою частиною мого туалету, і я насилу впоралася з ним, заплівши французьку косу, забравши кучері, а тоді скрутивши її у вузол на потилиці. Встромила в той вузол кілька довгих шпильок і подумки наказала йому не розкручуватися. Я вперше вдягнула корсет, пристебнувши до довгих ремінців панчохи, і від усього цього так утомилася й виснажилася, що заприсяглася більше ніколи його не вдягати.