Що знає вітер

Капітан зітхнув. Його бійці почали виходити один за одним, а капітан, перш ніж повернутися й піти, схилив голову набік.

— Містере О’Тул, ви коли-небудь чули, щоб кобилам під час пологів давали лауданум?

Деніел нахмурився, і в мене обірвалося серце.

— У мене й’го ніколи не було, капітане, та якби був, то не знаю, чим він міг би нашкодити.

— Гм. Місис Ґаллагер, здається, в цьому впевнена.

— Ну, капітане, кому, як не пані, знати! Вона дуже розумна.

Деніел кивнув, навіть не дивлячись на нього. У мене в горлі забулькав істеричний сміх, і я пішла із сараю слідом за капітаном.

***

Дощ припинився відразу після світанку, і над Ґарва-Ґлібом зійшло сонце, неначе попередня ніч минула в безтурботному сні. Роббі О’Тул налякав усіх нас, коли вийшов на моріжок, незграбний і дезорієнтований, і завив від болю. Ноги й легені в нього працювали чудово. Ми нишком завели його до будинку, а тоді — до моєї кімнати. Я боялася, що почнеться інфекція, та не наважувалася зняти з нього пов’язки, щоб перевірити страшну рану. Кровотеча зупинилась, і жару в нього не було, тож я дала йому того самого сиропу, який давав мені Томас, і Роббі поринув у глибокий — і милосердно спокійний — сон.

Чоловіки, які були з Роббі, розійшлися вночі, сховавши зброю в підвалі просто під тим місцем, де Деніел О’Тул ходив із вагітною кобилою. Їй до пологів було ще далеко, і це теж могло стати проблемою в разі повернення «брунатних». Але поки що ми уникнули найгіршого, і О’Тули, всі, крім Роббі, зібралися на кухні в Ґарва-Ґлібі. Меґґі, мати всієї команди, стерегла найстаршого сина, а я старалася втримати її потомство в хаті, як велів капітан. Він повернувся на заході сонця й повідомив, що в цьому районі продовжить діяти патруль. Я подякувала йому так, наче він і його бійці оберігали всіх нас від небезпеки, і помахала йому рукою на прощання, як давньому другові.

У мене були запитання до Деніела, а в нього, як я знала, були запитання до мене, та ми обоє мовчали та як могли займалися своїми справами, насторожено чекаючи на повернення Томаса. У сутінках Деніел, так само виснажений після безсонної ночі, як я, відвів дітей додому, а Меґґі залишилася в Ґарва-Ґлібі, щоб посидіти з Роббі. Бріджид ненадовго загнала мене в куток, засипала крізь зуби запитаннями про «брунатних», про те, що їм потрібно й чому Роберт О’Тул лежить поранений у моєму ліжку. Я не стала розповідати їй про чоловіків у сараї чи про зброю, яку вони ховали, а сказала, що ні в чому не винна й буцімто ніхто з нас не знає, що сталося. У Роббі влучила сліпа куля, а ми його доглядаємо.

Вона скаржилася від душі: проклинала англійців та ІРА, бурчала про перемир’я, що не є перемир’ями, про лікарів, яких ніколи не буває вдома, і про жінок, які мають небезпечні таємниці. Я зігнорувала останнє й ще ревніше молилася, щоб Томас повернувся. Я спала в його порожньому ліжку в кімнаті поруч із Оїновою, бо з моєї мене витіснили.

Томас повернувся рано-вранці за чотири дні після від’їзду. Меґґі О’Тул перехопила його, щойно він увійшов до будинку, і він зняв із Роббі пов’язки, як міг дезінфікував і промив рану та перев’язав її знову, сказавши Меґґі, що Роббі врятував ірландський талан. Може, праве око в нього вже й не працюватиме, зате він лишиться живий. Невдовзі після того прийшов Деніел О’Тул і розповів Томасові, яку катавасію той пропустив. Про те, що я спала в його ліжку, О’Тули не сказали, і Томас увійшов до кімнати й ліг поруч, розбудивши мене та здивувавшись разом зі мною.

— Господи, Енн! — видихнув він. — Я тебе не побачив. Мені подумалося: дивно, що моє ліжко не застелене, та вирішив, що цього не помітили через отой шарварок. Я гадав, що ти в Оїновій кімнаті.

— Як там Роббі? — спитала я. Побачивши його, я відчула таке полегшення, що аж захотілося плакати.

Томас сказав мені те саме, що казав Меґґі й Деніелові, й додав, що рана загоїться, якщо не допустити зараження, і юнак одужає.

Якусь мить ми помовчали, глибоко замислившись про те, що може чекати попереду.

— Деніел сказав, що цей план був повністю твій, — тихо мовив Томас. — Заявив, що Ліаму, Роббі й решті хлопців без тебе були б непереливки. А про Ґарва-Ґліб мені вже й сказати нічого. «Брунатні» підпалювали оселі й не за таке, Енн.

— Здається, я дуже добра акторка, — пробелькотіла я, знічена й задоволена його похвалою.

— Деніел сказав те саме. А ще говорив, що ти розмовляла як пані аж із самої Америки. — Він на мить замислився. — Чому з Америки?

— Я робила все, що могла, щоб вони подумали, ніби я не становлю загрози. Усіляко старалася відвернути їхню увагу. Якщо я не ірландка, чому мене має обходити Ірландська республіканська армія? Я впустила їх, не обурюючись, теревенила, як безголове дівча, і вигадувала все на ходу. Коли вони довідалися, що в лікарні хтось порпався, я думала, що мені буде гаплик.

— Лауданум? — запитав Томас, і в нього сіпнулися губи.

— Так. Лауданум. Деніел О’Тул теж незлий вигадник.

— Що навело тебе на думку про кобилу? Це справді було просто геніально. І кров, і відвернення уваги — геть усе.