Щоденник однієї зради

Тоді він був увесь на нервах, непевність і невизначеність страх як нервували! Відповідь Управління все не надходила. Раз... два, раз... два... Марія, його дружина, заплющувала очі на грубощі й різкість з його боку, робила вигляд, що не розуміє причину, намагалася підтримувати в складні хвилини, проявляла ніжність, згортаючись клубочком біля нього на канапе, пригорнувшись мовчки з бокалом вина до нього в обійми пізно ввечері, мовчала й повільно втягала ніздрями повітря, немов домашня кицька. Це йому подобалося, на якийсь мент він забував про злобу дня, лишався поодаль від усього того. Він почав замикатися вдома й уникати людних товариств. Одного разу дружина навіть змушена була піти сама на вечерю з їхньою старою, ще з часів хунти чорних полковників, приятелькою. У нього тоді розпочався черговий чорний період, він отримав неофіційне інсайдерське повідомлення від одного знайомого, що 21 Управління збирається відхилити його звернення, прикриваючись недостатньо узгодженими технічними моментами. Головною причиною було те, що можливе фінансування покривало лише одну фазу робіт, а техніка використання дерев’яних молотків суперечила науковому підходу, ведучи до ненадійних результатів. Він по-новому опинився в часах хунти. Відчував, що за відмовою криються інші причини, темні сили простягали до нього свої невидимі лапи, руйнували плани, змінювали рішення, рубали голови. Він знав, яка заздрість вирує в археологічній родині, що за боротьба не на життя, а на смерть точиться в секторі доісторичної археології, як впливові групи поділили між собою егейські острови, наче вотчини. Колеги по університету не докладали таких уже титанічних зусиль, щоб перешкодити його кар’єрному зростанню. Рано чи пізно його ім’я мало потрапити в списки обов’язкового читання археологічних дисциплін. Він знав їх, як облуплених. Більшість була капризними, вічно ображеними інфантилами, що випали з простору та часу, яких не цікавило нічого, крім предмету викладання, і, живучи в мушлі, вони не підтримували зв’язків з власним оточенням. Вони самодурствували на іспитах, ставлячи питання, які не розглядалися на заняттях. Наприклад, могли спитати, як звали песика Алківіада чи що вигукнув Діоген, коли побачив жінку, яка повісилася на гілці маслини. Вони вважали, що не зобов’язані звітувати ні перед ким. Дехто налаштовував за флюгером своїх настроїв навіть власні політичні переконання. Усі роботи, які містили бодай якийсь натяк на актуальні суспільні питання сучасності чи політичне лівацтво, відхилялися. Колись він був свідком, як літній професор латини, справжнє викопне чудо, застряг у ліфті. Наляканий через поламку, він почав репетувати: «Auxilium! Auxilium![15]» і голос його доносився, наче з надр землі. У його голові епохи переплуталися, реальність змішалася з обманом чуттів, явним чином він мислив себе в імператорському Римі, де існування ліфтів, щоб сенатори переміщалися між поверхами, не передбачалася.

Так, у його університеті відбувалося багато чого. Хто справді не чув про схиляння до інтрижок викладачами студенток або того, як потім студентки цим шантажують викладачів? Анекдоти про те, як одна з його колег утаємничувала на археологічній практиці своїх студентів у премудрості археологічної науки паралельно з практичним осягненням еротичних містерій античних предків, не один рік гуляли коридорами та аудиторіями. Про нього не перешіптувалися, принаймні він про таке не чув. Можливо, тому що він був ще порівняно молодим співробітником і злі язики до нього просто не дійшли? Він отримав це місце майже одразу після захисту, але не тому, що мав зв’язки; ніякого «дядька з Короні»[16] в нього не було. Він сподівався, що отримав місце через відповідність своїх здобутків, хоч певну роль зіграв і випадок, адже конкурс відбувався після повалення хунти, тож держструктури бажали створювати видимість прогресивності, відтак про людське око віддавали посади особам, які належали до гнаного перед тим лівого руху. Проте за весь час своєї роботи він не просто «працював», але показував результати! Окрім викладання, багато років керував археологічними експедиціями, публікував результати досліджень, зокрема, написав дві монографії, які стосувалися типології арибалів і кратерисків від доісторичної доби до класичної античності.