Щоденник однієї зради

Вона почала розпитувати про історію острова. Такий сценарій його влаштовував, він уникав таким чином емоційних рифів і пасток. Відтак розповів про Кофос Лімен античності, показав протоку між Куфонисі та Керосом. Навіть зараз може здатися, що звідти долинає плескіт весел, на які налягають веслярі, долу опустивши очі, ритмічно дихаючи[20]. Потім перейшов до римської епохи — «біля селища були знайдені руїни римської вілли», а в стіні одного будинку виявили уламок від статуї, яка була римською копією. Потім коротко пройшовся по візантійській добі, згадав окремий період латинського панування після падіння Константинополя в 1204 році, зрештою дійшовши до захоплення Кіклад османами в 1537. З того часу острів уподобали пірати, перетворивши його на форпост для своїх нападів. Навіть зараз флотилія рибальських човнів усіх типів, якими володіють місцеві, переважає за кількістю будь-який інший острів Егеїди. Яблуко падає біля яблуні!

— А чому ти не розповідаєш про останки... Кассіопи, ви ж так її називаєте?

— Тому що про неї небагато відомо. Ми чекаємо результатів експертизи в лабораторії...

27

Дукареліс зрештою привів дружину й на місце розкопок. Та зі сміхом казала, що неодмінно має побачити на власні очі «місце злочину». Він умостився на каменюці, яка спершу видалася нестерпно розпеченою, але він вигляду не подав і почав розповідь. Перед ними розпростерся чарівний вид Порі, затоки із золотистими пляжами, навпроти якої темнів масив Аморгоса, а біля нього — Донуса, що, здавалося, у ту саму мить випірнув з морських глибин. На шляху додому вони спустилися на узбережжя, перевдяглися в плавки та поплавали. Потім довго лежали на піску. Вологе тіло дружини блищало й скидалося на біле сяйво, адже вкрите шаром одягу весь рік, лише зараз підставляло себе сонцю. На узбережжі вони були самі, їхня дихання тонуло в шумі хвиль та вітру. Певно, саме такими й були Гомерові береги[21]. Їй закортіло скинути з себе купальник, лишитися оголеною, щоб повністю відчути в собі первісну сутність людини, яка на цьому безлюдді скидає з себе машкару культури. Дукареліс, навпаки, занервував, скочив на ноги, роззираючись навкруги.

— Що ти робиш? Зовсім здуріла?

— Але тут же нема ні душі, — з вибачальним тоном відповіла вона, однак бажання злитися з первісним світом було зіпсоване. Вона пригорнулася до нього й провела рукою по грудях, помітивши, що й там волосся починає сивіти. Над ними промайнув сапсан і почав гасати в повітрі. На заході сонця вони рушили додому, лишаючи за собою нетривкі сліди на піску. На довколишніх дюнах, що збігали до моря, розцвіли панкрації.

— Знаєш, колись панкрації росли по всій Егеїді. Стародавні греки вважали їх символом довершеності. Ми називаємо їх морським крином, а біологія знає під назвою pancratium maritimum. Вони є на знаменитих давніх фресках, знайдених на Санторині, символізують пробудження весни.

Марія Дукарелі нахилилася й понюхала квітку. У неї був ніжний аромат. Дукарелісу дружина видалася схожою на збирачку панкрацій з тієї доісторичної фрески.

28

Марія Дукарелі вешталася узбережжями, теревенила з бабусями, що сиділи на стільчиках у провулках, просиджувала годинами в кав’ярні над книгою, яку привезла почитати під час відпустки. У легкому парео, купальнику та брилі, з поглядом, схованим за сонячними окулярами, вона швидко здобула популярність серед місцевих. Її чоловік пропадав на розкопках, що тонули в тоннах пилу під нещадним егейським сонцем. По обіді він ледь приповзав до себе в номер. А ближче до вечора брався за складання детальних описів, пане професоре, та каталогізацію знахідок, очистку й реставрацію уламків глечиків. Пізнього вечора вони вибиралися повечеряти, умощувалися за столиком над морем, курили, пили вино й милуювались тим, як місяць відбивається на поверхні моря, а освітлені великі кораблі похапцем, з деякою зневагою проминають острів і розчиняються у відкритому морі.