Штіллер

Він пробув у Генуї чотири дні.

Рольф (як він твердить) ніколи не гадав собі, що їхнє подружжя може розпастися, так само як стільки інших навколо. Він не бачив на те жадної причини. Сибілу він кохав і в ту Пору був переконаний, що, так би мовити, по-своєму розв’язав подружню проблему. Щоправда, то вже віддавна не було класичне, моногамне подружжя, що вдієш, зате Сибіла мала дитину, яка перші роки багато що їй заміняла, хлопчика на ім’я Ганес. Звісно, не таке життя, як його собі вимріяла Сибіла, проте й пеклом його теж не можна було назвати. Звичайне собі подружжя, як багато інших. Вони щороку відбували чудову подорож, наприклад, до Єгипту, і навіть не припускали, що можуть колись розлучитися. Досі, хоч би які виникали труднощі, обоє вони, мабуть, були цілком упевнені одне в одному. Рольф великодушно вибачав коханій дружині якийсь флірт на маскованому балу, що ним вона хвалилася. Він мав інший клопіт: саме тоді йшлося про те, чи приймати посаду прокурора, чи ні, треба було зважитись, і його мало турбувало, що Сибіла ходила часом на прогулянку із своїм п’єро з маскованого балу, він навіть не спитав, як його на ім’я. До того ж Рольф завше вважав, що подружжя не можна трактувати по-дрібноміщанському Як я вже згадував, він виробив собі дуже грунтовну теорію, як далеко має сягати воля в подружньому житті. Сибіла вважала, що то чоловіча теорія, і, здається, не зносила її, хоч вона й оперта була на різні галузі науки. І, зрозуміло, насамперед на ідею рівноправності чоловіка й жінки. То не був, як Сибіла часто казала, дотепний чоловічий викрут; принаймні не самий лише викрут. Рольф трактував свою теорію дуже поважно. Як юрист, він знав, до якої мізерії, до якого лицемірства призводить уявлення про подружжя, що не відповідає дійсності. Йому насамперед ішлося про ідею подружжя, в якому можна жити, про гідність, про те, щоб не обдурювати самого себе. На цю тему Рольф мав що сказати. Сибіла називала його мову «доповідями», одначе як він питав її думку, і то часто, бо не мав наміру ховатися за своєю доктриною, вона відповідала чисто жіночим аргументом, що життя не можна розв’язати ніякими теоріями... Та потім, здається, п’єро з маскованого балу зацікавив його, хоч він цього й не казав, може, навіть ще й не усвідомлював. Рольф зненацька поклав собі збудувати власний будинок. Сибіла віддавна мріяла про свій будинок, і Рольф, як людина дії, купив місце на забудову. Проте Сибіла повелася якось дивно. Вона знала те місце, бо вони вже не один рік націлювалися на нього, а тепер, як Рольф його купив, не виявляла особливої радості. Через тиждень Рольф уже запросив на чорну каву архітектора, якогось Штурценегера, послідовного прихильника модерного будівництва, й присилував дуже неуважну дружину висловити свої побажання. Наприклад, чи має бути спільна спальня, чи дві окремі. Тепер усе йому здавалося дуже важливим. Під час тієї розмови (так оповідає мій прокурор) задзвонив телефон. Як звикле, трубку взяла Сибіла, чогось замовкла, тоді стала коротко відповідати: «Ні, так, ні» — й відразу поклала трубку, дуже збентежена, пояснивши, що хтось дзвонив помилково. Ну звісно, подумав прокурор, п’єро з маскованого балу. Вони знов завели мову про план майбутнього будинку; Сибіла шукала рятунку в чемному зацікавленні, погоджувалася з усім; чи говорилося так, чи навпаки, наче ніколи не думала там мешкати. Під кінець тієї розмови за кавою (мій прокурор не пам’ятає вже, з якого приводу) молодий архітектор почав розповідати про ескімосів, що, бажаючи якнайкраще пригостити білого мандрівника, віддають йому навіть свою дружину, а якщо мандрівник відмовляється, почувають таку образу, що хапають його за горло й гупають ним об стіну доти, доки він віддасть богові душу. Звичайно, всі сміялися. Потім архітектор оповів ще одну смішну пригоду, що її зазнав його приятель Штіллер під час громадянської війни в,Іспанії. Тоді мій прокурор уперше почув прізвище Штіллер. Пригоду з часів громадянської війни в Іспанії він майже забув, знає тільки, що йшлося про якусь російську гвинтівку, яка не вистрілила, коли треба було. Натомість дуже добре пам’ятає, що його дружина, досі вельми неуважна, дуже зацікавилася тією російською гвинтівкою. І як архітектор пішов, вона, наспівуючи, заходилася кружляти по всіх покоях. Рольф, певний, що її тішить прийдешня будова нового дому, все ж таки не втримався й спитав: «Ти що, закохана?» Сибіла не заперечила, і він знову спитав жартома: «Тобі сподобався молодий архітектор?» — «Ти так гадаєш?» — відповіла вона. «Признайся!» — сказав він. «Ти робиш мені боляче! Признаюся, але пусти мене!» Як уже сказано, питав він жартома. Рольфові треба було братися до своєї роботи, Сибіла складала на тацю філіжанки з-під кави, і на цьому тоді розмова скінчилася...

Чотири дні в Генуї.