Штіллер

«Я не хотів із вами розмовляти,— почав він, надягаючи рукавиці,— поки цілком не заспокоюся. Але тепер, бачите, коли я вже це здолав...» Штурценегер, мабуть, не розумів ні слова. «Ні,— вів далі Рольф,— ви, звісно, маєте цілковиту слушність, усе це тільки забобони. Мені довго не сходив з думки ваш анекдот про ескімоса, Що його ви оповідали моїй дружині й мені, як уперше завітали до нас. Пам’ятаєте? Ескімос пропонує свою Дружину й ображається, якщо гість її не хоче. А нам здається, що ми не витерпіли б, якби гість не відмовився. Отже, все це тільки забобони...» Рольф давно вже не виголошував своєї теорії. Між чоловіками вона завше натикалася на менший опір. Архітектор, молодик із життєвою снагою, вразливістю, енергійністю і т. д., був дуже уважний, але не міг збагнути, чого прокурор завів таку розмову. Тим часом вони рушили, та за хвилю знову спинилися перед опущеним шлагбаумом. «Я дуже добре розумію ваше збентеження,— сказав Рольф.— У вашому становищі я теж завше уникав таких розмов. Бо що вони можуть дати? Тільки мені здається, що як отак сидиш разом у машині... Та що там довго балакати, просто я не хочу, пане Штурценегере, щоб ви мали мене за дурня! — Нарешті потяг прогуркотів повз них.— Ви кохаєте мою дружину,— повів далі Рольф, опанований своєю манією, але з пречудовою витримкою,— я вас розумію. А моя дружина кохає вас. Так уже сталося! І, властиво, нічого не зміниться, коли за тиждень чи за два ви полетите до Канади».— «До Каліфорнії»,— поправив Штурценегер. «Моя дружина казала, що до Канади».— «Шкода,— засміявся Штурценегер,— але я все-таки їду до Каліфорнії. До Редвуд-сіті. Як тільки приїду, то відразу пошлю вам листівку, щоб ви мені нарешті повірили».— «Немає потреби,— сказав Рольф. За ними засигналили машини.— Немає потреби,— ще раз мовив він.— До Канади чи до Каліфорнії, мені, бачите, все одно, якщо моя дружина надумає їхати з вами, а мені здається, що вона таки надумає». Шлагбаум давно вже знявся вгору, проте Рольф не рушав, глухий до сигналів машин позад себе. Молодий архітектор, певне, збагнув, у чому річ, і хотів щось сказати, наприклад: «Ваша дружина і я...» Та Рольф перебив його: «Кажіть просто: Сибіла!» — «Ну так,— мовив Штурценегер.— Я з першого ж разу, коли побував у вас, відчув якусь симпатію і сподівався, що й ваша дружина...» — «Ви сподівалися! — Рольф обурювався, що коханець дружини такий боягуз, а з іншого боку ставав через те ще зарозуміліший.— Мені сорок п’ять років,— сказав він, дивлячись на молодого архітектора,— а вам нема ще навіть тридцяти!» Штурценегер цілком слушно запитав: «Ну той й що?» Розмова; що так гідно почалася, загрожувала перейти в сварку. Рольф це завважив, завважив також, що шлагбаум піднято. Машини, що стовпилися ззаду, тепер минали їх з лівого боку, виїжджаючи двома колесами на луку, бо дорога була дуже вузька. Звісно, шофери поглядали на Рольфа докірливо, глузливо, а один навіть постукав себе пальцем по лобі, даючи взнаки, за кого він має Рольфа... Очевидно, Штурценегер не раз намагався переконати Рольфа, що, сталася помилка; той або недочував, або не вірив йому. Він мовчки, наче вважав архітектора просто за дурня, доїхав до міста і спинив машину перед його помешканням. Штурценегер почувався страшенно незручно. Він сидить біля відчинених дверцят, тримаючи під лівою пахвою теку, рукавиці й невеличкий згорток картону, щоб права рука була вільна, як доведеться прощатись, і не зміг знайти потрібного слова, якогось переконливого жарту, що водночас не був би образливий. «Не кажіть лишень,— мовив Рольф,— що вам дуже шкода або щось таке.— Він справді був неможливий.— Зрозумійте мене добре. Я нікому не докоряю. Я все дуже добре розумію. Навіть схвалюю. Сибіла знає, що я про такі справи думаю, і, певне, розповіла вам. Мушу схвалити. А все ж,— мовив він, викидаючи у віконце недокурка,— просто не можу витерпіти». Штурценегер, здавалось, над чимось задумався. «А чи ви коли бачили чоловіка,— спитав він таким тоном, як молодші звертаються до старших,— що справді міг би таке витерпіти, тобто не тільки про людське око?..» Рольф усміхнувся: «Мені здавалося, що я саме такий чоловік». Скоро вони попрощались. Щоправда, архітектор запропонував іще випити по шклянці вина, але Рольф відмовився трохи тому, що не хотів заходити до помешкання, де, можливо, Сибіла переживала щасливі хвилини, а трохи тому, що нагло йому здалася, ніби Штурценегер —  зовсім не той чоловік, про якого йому йшлося. Тому він подякував за запрошення, ввімкнув мотор і попросив Штурценегера, аби той міцно пристукнув дверці. Штурценегер швидко подався стежкою, як людина, що помилково зайшла до чужого покою, і не обернувся, як Рольф ще раз відчинив дверцята й побажав йому щасливої подорожі до Канади. Потім Рольф поїхав далі, аби не стояти, навмання, як тоді в Генуї, аби тільки не додому! Аби тільки не бачити Сибіли! Він не здолав свого лиха, взагалі нічого не здолав!