Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Як би там не було, але зазвичай соціальне становище англійки можна вичислити за сукнею, а от з чоловіками шпигун за класами матиме більше клопотів. Вбрання дорослих чоловіків, особливо ділове, геть не таке різноманітне, як жіноче, а це означає, що в чоловіків значно менший вибір. Відповідно, в них менше шансів заявити — свідомо чи несвідомо — про соціальне становище за допомогою одягу. Стара система «синіх» та «білих комірців» вже ненадійна. Занепад виробничої галузі і встановлення буденного дрес-коду у сучасних компаніях спричинилися до того, що костюм per se вже не служить для розрізнення робочого класу від низів середнього класу. Юнак, що йде на роботу в джинсах і футболці, преспокійно може бути будівельником і так само — директором прогресивної ІТ-компанії. Спецодяг більш помічний, але також не є стовідсотковою гарантією. Певно, що уніформа продавця та водія автобуса служить індикатором робочого класу, а от спецодяг бармена чи офіціанта — вже ні, адже студенти із середнього класу часто підпрацьовують в барах та ресторанах. Зазвичай, професія — це не зовсім надійний індикатор соціального класу. Особливо це стосується «білих комірців»: бухгалтери, лікарі, правники, бізнесмени, вчителі та агенти з продажу нерухомості можуть бути вихідцями з якого-будь соціального прошарку. Отож, визначивши професію піддослідного за одягом, ви можете ні на йоту не наблизитись до визначення класу.

Хоч сучасний діловий дрес-код певних професій доволі поблажливий, критична маса «білих комірців» все ще ходить на роботу в костюмі. І, на перший погляд, всі ці «окостюмлені» чоловіки в ранкових електричках виглядають більш-менш однаково. Власне, вони і на другий погляд — і навіть на третій — виглядають однаковісінько. Якби я була експерткою з чоловічого вбрання і могла відрізнити костюм «Armani» від костюму «Marks&Spencer», не вивертаючи комірець бідолахи у пошуках ярличка, то це б, щонайбільше, допомогло мені визначити його фінансове становище, а не класову приналежність. В Англії клас не залежить ні від статків, ні від професії. Я знаю, що забезпечений англієць з вищого кола охочіше обере костюм із кравецької майстерні на Джермін Стріт, а не «Armani». Панок-банкрот, до речі, піде по такий же костюм ручної роботи у крамничку вживаного одягу, а не купить новий у мережевому магазині середньої руки. Та всі ці знання не особливо помічні, адже на око всі костюми однакові.

Прикраси та аксесуари — кращі орієнтири. Тут розмір має значення. Великі, масивні, показні годинники у металевому корпусі, особливо у золотому, — явна ознака нижчого класу, хай навіть це буде запаморочливо дорогий «Rolex» (це ще може бути один з тих годинників «знайомтесь, Бонд, Джеймс Бонд», які показують годину в шістьох країнах, працюють на дні моря і витримують маленьку ядерну атаку). Пани з вищих класів обирають стриманіші годинники, з доволі простими шкіряними ремінцями. Той самий принцип поширюється і на запонки: великі, помітні, крикливі запонки — це нижчий клас, а маленькі, прості, ненав’язливі — це вищий клас. І знову-таки нагадую, — ціна тут не має жодного значення.

Наявність будь-яких перснів, окрім простої обручки, сигналізує про те, що чоловік, вочевидь, належить максимум до серединки середнього класу. Деякі пани з верхівки середнього класу та вищих ешелонів носять на мізинці лівої руки перстень-печатку з вигравіюваним фамільним гербом. Одначе, часто таку прикрасу полюбляють і претензійні середнячки, тож індикатор з печатки такий собі. Якщо перстень-печатка не на мізинці і на ньому замість герба вигравіювані ініціали — це надійна ознака низів середнього класу. Краватка — ще надійніший показник. Крикливі краватки їдких кольорів із візерунком вирвиоко (особливо зі смішними малюночками та мультяшними персонажами) — це нижчий клас; однотонні краватки (особливо пастельних кольорів або ж яскраві та / або блискучі) — це у кращому випадку впевнений середній клас; верхівка середнього класу та вищі кола обирають краватки спокійних, зазвичай темних, кольорів з дрібним акуратним візерунком.

Я граю чесно, тож признаюся, що мені рідко, — а то й ніколи, — не вдається визначити класову приналежність «окостюмлених» чоловіків лише за одягом: мені доводиться хитрувати і придивлятися до мови тіла або ж підглядати, яку вони читають газету (тільки чоловіки із робочого класу, у що б вони там не були вбрані, сидять у громадському транспорті, широко розставивши ноги; рідко хто з верхівки середнього класу читає жовту пресу, принаймні на людях).

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература