Спостерігаючи за англійцями

Отож якщо вам трапиться товстонога англійка у короткій спідниці, то вона, скоріш за все, з робочого класу, а от струнконога у міні — може бути або з самих верхів, або з самих низів соціальної драбини. У такому випадку слід придивлятися до підказок, які я описала вище — глибини декольте, валочків жиру, виставлених на показ, макіяжу, допасованих кольорів та аксесуарів, блискучих тканин та святкової мішури, прикрас та взуття. На всі ці підказки можна орієнтуватися, приглядаючись і до робочого одягу, костюмів тощо, і до повсякденного вбрання. Може, з 1950-х дрес-код англійців та класові індикатори за одягом й справді стали менш офіційними і явними, але було б безглуздо стверджувати, що тепер за одягом годі визначити класову приналежність. Без сумніву, зараз це складніше, але маємо вдосталь підказок! Все просто, коли нарешті починаєш розуміти, наскільки по-різному уявляють собі категорію прекрасного верхи та низи суспільства. А різні уявлення про неохайність ще більше прояснюють ситуацію!

В особливо каверзних та межових випадках, коли класові відмінності у вбранні не «зчитуються» з першого погляду, щоб визначити соціальне становище англійки, доведеться зосередитися на навколоодіжних аспектах, до прикладу: як хто ходить на закупи і хто як говорить про одяг. Радісно і охоче визнають, що купили одяг в секонд-хенді, виключно англійки з вищих за середній класів. Серед підлітків та молоді правила, щоправда, дотримуються не так строго, адже полювання на модні речі за копійчану ціну вже стало крутим хобі — його популяризують глянцеві журнали і супермоделі, що походять з робочого класу. Тільки пані з верхівки та з низів суспільства зізнаються, що купують одяг у «Oxfam», «Cancer Research», «Sue Ryder» чи «Age Concern shops»[71], а розповідати про це в деталях здатні лише жінки з вищих класів. Пані з верхівки середнього класу радісно кружляє і демонструє всі приваби спіднички, купленої на секонді, при тому в передчутті, що ви похвалите її винахідливість, ощадливість, чарівливу неординарність, богемність та відсутність снобізму, коли тріумфально оголосить, що купила її «всього за чотири п’ятдесят у “Оксфамі”!»

Буває й так, що у пані насправді сутужно з грошима, та вона добре знає, що питання класу ніяким боком не стосується фінансів, тож вона не соромиться визнати скруту. Однак, здебільшого пані з вищих кіл, які цілком можуть собі дозволити придбати новий одяг, купують його у благодійних магазинах та на секонд-хендах з принципу (не зовсім, правда, ясно, що це за принцип). А тоді вихваляються покупками. Та маймо крихту співчуття: так жінки можуть одним махом оминути два правила — скромності та табу на розмови про гроші. І як тут не шаленіти у процесі, еге ж? Захват від секонд-хенду не зрозуміти жінкам з нижчих щаблів соціальної та фінансової драбини — вони скуповуються у благочинних магазинах з насущної потреби і не відчувають при цьому ані гонору, ані соціальної втіхи, навіть навпаки — багато хто вважає це принизливим. На диво, гордо зізнаючись у покупках на секонді, пані з верхівки середнього класу, які дбають про статус, неохоче визнають, що купують одяг у великих мережевих магазинах на кшталт «Marks&Spencer» (за винятком хіба що спіднього, базових чоловічих футболок та джемперів), «British Home Stores» та «Littlewoods» (у жодному з них не можна купувати навіть трусів!). Якщо ж вони таки купують у «Marks&Spencer» щось суттєвіше, як-от жакет, то зазвичай не стрибають на радощах і не тішаться, що гарно зекономили. Подрузі, яка висловить захоплення обновкою і поцікавиться, де таку можна купити, вони відповідають приблизно так: «Не повіриш, у M&S!» І це обов’язково має бути сказано високим, здивованим голосом, так ніби вони й самі не вірять. Подруга відповідає таким же вкрай зачудованим тоном: «Та ти що! Справді!?» (У їхніх дочок підліткового віку може відбутися розмова за схожим сценарієм, але про ще дешевші мережеві підліткові магазини, наприклад, «New Look» та «Claire’s Accessories».)

Чоловічі класові правила