Спостерігаючи за англійцями

Захоплення кулінарними новинками — це не суто англійська риса. Те саме можна спостерігати і в колишніх колоніях — Америці та Австралії. Втім, у них є хоч сяке-таке виправдання — це значно молодші за нас нації, де не може бути мови про традиційну народну кухню, адже там, завдяки іммігрантам, змішались усі можливі культури світу. А ми ж стара європейська культура, із столітньою історією та віковими традиціями. Та коли діло доходить до їжі, то ми враз перетворюємося на таких собі жовторотих жертв моди. Можливо, справа в тому, що в питаннях їжі ми мало чим відрізняємося від молодих пост-колоніальних націй — попри всю давність історії у нас таки немає власної годящої кулінарної традиції. Дехто з їжопоклонників, фанатів історії, стверджує, що англійська кухня не завжди була така невиразна — як аргумент наводять давні величні бенкети з пишними «мисливськими пирогами» з дичини та екзотичних спецій. Однак вигадливі наїдки, як на те пішло, були на столах лише у малочисельної заможної знаті. Іноземці століттями скаржились на те, що майже всі страви англійської кухні несмачні, а тепер вони ще й взялись вихваляти наше унікальне вміння хаотично поєднувати кулінарні традиції і моди інших народів. «Я думав, що англійці мали б противитись змінам? — якось сказав мені спантеличений іноземний інформатор. — Та у ваших ресторанах я бачу протилежне. В Італії ми набагато традиційніші у плані їжі, ми не такі охочі до нового. А французи — так взагалі…» Він притулив долоні до скронь — жест, що мав символізувати зашореність поглядів і тунельний зір. Та він має рацію, подумала я. Англійці заробили репутацію закоренілих традиціоналістів, однак наше ставлення до їжі доводить, що ми можемо бути надзвичайно гнучкими і відкритими до нових смаків та кулінарних експериментів. Ми охоче всотуємо різноманітні кулінарні новинки. Найбільш сміливі новинки кулінарії практикує переважно молодь і модники, але грецька, італійська та китайська кухні вже багато десятиліть є невід’ємною частиною раціону англійців — вони вже стали рідними, як наші споконвічні м’ясо і два види овочів на гарнір. Без індійських страв, наприклад, годі й уявити англійську культуру! Та вона стала осердям наших традицій! Жоден суботній рейд пабами не можна вважати справжнім без зупинки на тандурі чи балті-карі у місцевому ресторанчику. Коли ж англійці їдуть на вакації за кордон, то найбільшу гастрономічну тугу мають зовсім не за смаженою рибою та картоплею, і не за пирогом з нирок та м’яса, а, як показують найновіші дослідження, за «справжнім англійським карі»!

Скиглити і скаржитись

У ресторані, як і будь-де, англійці можуть скаржитись і нарікати на погане обслуговування та нікудишню їжу, але тільки поміж собою — «соціальна не-дужість» та перестороги не дозволяють поскаржитись менеджерові. У нас є три кардинально різні варіанти прямих скарг, і всі три однаково неефективні та недієві.

Мовчазна скарга

Більшість англійців соромляться поскаржитися навіть якщо їжа неапетитна чи й того гірше — неїстівна. Поскаржитися означало б «влаштувати сцену», «привертати до себе увагу» і «здіймати ґвалт» на людях, а це все заборонено неписаними правилами. Для цього треба виступити проти інших людей, вступити з ними в емоційний контакт — всього цього ми не любимо, сторонимось і уникаємо за всяку ціну. Англійці скаржаться товаришам, відсовують неапетитну їжу на край тарілки і при цьому корчать гидливі міни, та коли кельнер підійде поцікавитися, чи все гаразд, вони ввічливо усміхаються, ховаючи очі, і бурмочуть: «Так, все добре, дякую». Десь у пабі чи біля фуд-корнера, де черга рухається повільно, вони скрушно зітхають, складають руки на грудях, притупують нетерпляче ногою і промовисто зиркають на годинник, але ніколи, ніколи не скаржаться вголос. Вони не повернуться до закладу вдруге і розкажуть усім друзям, як там було жахливо, а бідолаха-шинкар чи ресторатор ніколи не дізнається, що щось пішло не так.

Скарга з вибаченнями

Трошки хоробріші серця скористаються варіантом номер два — скаргою з вибаченнями. Це наш суто англійський спеціалітет: «Перепрошую, мені дуже прикро, е-е-е, але, е-е-е, цей суп, здається, гм, трохи, е-е-е, не дуже теплий. Такий трошки холодний, так…», «Пробачте за клопіт, але, е-е-е, я замовив стейк, а це, здається, гм, ніби риба…», «Вибачте, будь ласка, коли б ви могли в нас прийняти замовлення? [і це після двадцяти хвилин очікування та ігнору з боку офіціантів] Дуже перепрошую, але справа в тому, що ми трішки поспішаємо». Іноді скарги такі несміливі і з таким зусиллям вичавлені, так ретельно замасковані під вибачення, що офіціантів нема чого звинувачувати, коли ті не розуміють, що клієнт незадоволений. «Та вони дивляться в підлогу і щось бурмочуть, ніби це вони провинилися!» — сказав мені один досвідчений офіціант.