Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

• салат-паста (з пастою per se все гаразд, але подавати її холодною і з майонезом — це «по-простацьки»);

• салат з рисом (як не крути і як не верти — нижчий клас, особливо якщо до складу входить кукурудза);

• консервовані фрукти (якщо в сиропі — то це робочий клас, якщо ж у своєму соці — то це ще низи середнього класу);

• покраяні варені яйця та / або покраяні помідори у зеленому салаті (цілі помідори-чері — це якраз окей, однак особливо зациклені на класовій диференціації особи порадили б не змішувати помідори, яйця та зелений салат);

• рибні консерви (як інгредієнт страви, наприклад, рибного пирога, — цілком нормально, а от як окрему самостійну страву його їдять лише в самих низах робочого класу);

• канапка зі смаженою картоплею (їдять таке переважно на півночі; назвіть її хоч сендвічем з картоплею — це нічого не змінить; вже нижче на класовій кулінарній драбині нічого нема).


Впевнена соціальна верхівка (і ще вершки середнього класу), маючи правильну вимову та інші ознаки соціальної вищості, може безкарно зізнатися, що любить щось, а то й усе, зі списку — їх матимуть за чарівливих ексцентриків. Тим, хто ретельніше дбає про відповідність класовій ієрархії, слід стерегтись непорозумінь і обирати чарівливу ексцентричність аж з самого низу кулінарної драбини (наприклад, канапку з бульбою), а не смаколик, що знаходиться на небезпечній відстані одного-двох класових щаблів (наприклад, консервовані фрукти у власному соці).

Індикатор харчових відхилень

Десь так зі середини 1980-х головним критерієм розподілу класів по гастрономічному принципу стало спеціальне дієтичне харчування. Здебільшого середній клас дуже чутливий до новинок здорового харчування, а верхи та низи більш закоренілі у своїх поглядах і неохоче змінюють харчові звички, вони, зокрема, мають імунітет до проповідей та напучувань адептів здорового способу життя із середнього класу.

Їжа, як тепер всі кажуть, — це новий секс. І це чистісінька правда — класи, які я називаю «гвалтівними», колись самопризначились на роль секс-учителів, а тепер читають народу кулінарні моралі, взяли собі за мету принести на столи робочого класу овочі.

У нас вже немає святенниці а-ля Мері Вайтхаус, щоб жалітися на засилля сексу та «поганих слів» на телебаченні, натомість ми маємо легіони дієтологів та експертів із харчування, які скаржаться на спокусливі рекламні ролики нездорової їжі — вони ж бо їдять поїдом нашу молодь! Вони опікають молодих людей з робочого класу: всім відомо, що саме «кевіни та трейсі», а не «джеймси та саскії», напихаються жирними і солодкими снеками!

«Саскії» з верхівки середнього класу точно такого не роблять: серед них є багато анемічних новонавернених вегетаріанок, чимало на межі анорексії та булімії, дехто страждає на примарну «непереносимість» глютену та лактози. Дивовижно, але жодна з цих проблем не хвилює проповідників здорового способу життя, їх лише цікавить, як відібрати у Кевіна та Трейсі чіпси і впхати в них п’ять порцій овочів та фруктів щодня.

Представники балакучих класів (верхівка середнього класу) найлегше та найохочіше вступають у секту адептів здорового способу життя. Табу на певні продукти вже стали визначальною рисою класової приналежності, особливо серед жінок, що належать до «балакучих» верхів. Ти — це те, чого ти не їси. Жодна вечірка серед «балакунів» не відбувається, якщо господарі попередньо не уточнили про новомодні алергії гостей, яку їжу вони не толерують, а від якої відмовилися з ідеологічних причин. «З вечірками покінчено, — зізнався мені один журналіст з верхів середнього класу. — Та це нереально тепер. Нагодувати одного-двох вегатаріанців ще було окей, та тепер всі мають як не алергію на глютен, так непереносимість лактози, як не вегани, так сидять на макробіотиці, чи на дієті Аткінса, то хтось яєць не їсть, то має “важкі стосунки” із сіллю, то параноїдальний страх перед “Е-шками”, то їдять тільки органічну їжу, то в них детокс, то ще якась біда…»

Я щиро співчуваю усім справдешнім алергікам, та справа в тому, що дуже малий відсоток населення справді страждає на харчову алергію, діагностовану медиками — принаймні їх значно менше, ніж тих, хто думає, буцімто має алергію. Пані з верхів думають, що як будуть надзвичайно чутливими до певних продуктів, як принцеси до горошин, то якимсь дивом виглядатимуть дуже модними, чарівливо вразливими, високопородними особами, — не те, що ті всеїдні простолюди! У рафінованих колах зневажають людей, що без проблем перетравлюють пролетарську їжу — молоко та хліб.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература