Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Та все не так просто. Як я раніше зауважила, суть англійського «от так завжди!» криється у тому, щоб висловити ображене невдоволення і водночас упокорено приймати халепи — все й так піде під три чорти, життя сповнене неприємних казусів та трафунків, з цим треба просто змиритися і крапка. У нашому «от так завжди!» є щось таке від стражденного ходіння по муках — геть чисто насуплений англійський стоїцизм! Та тепер я бачу, що в ньому є й частка збоченої сатисфакції. Кажучи «от так завжди!», ми виражаємо роздратування та обурення, але водночас, у якийсь незбагненний спосіб, ще й тішимося, що песимістичні очікування та цинічні припущення про світобудову таки справдилися. Може, нам і завдали клопоту та незручностей, та аж ніяк не заскочили зненацька. Ми знали, що так воно й буде: «я ж казала», що в готелі препаскудно годуватимуть, «я ж казала», що посудомийку не привезуть, «я ж казала», що поїзд спізниться. Адже ми у своїй безмежній мудрості знаємо, які ці готелі, посудомийки та поїзди! Хай ми не вміємо скаржитись, неспроможні навіть на крихту наполегливості і змушені покладатися на милість недолугих провайдерів неякісних товарів та послуг, та не все так погано — ми принаймні, маємо дар всевідання!

Така природа всіх речей: автомобілі — «з характером», бойлери — «трішки непередбачувані», пральні машини — «працюють через раз», тостери, чайники і дверні дзвінки — «люблять повикаблучуватись», бачок в туалеті — «працює з другого разу і то треба трошки притиснути — до нього ще потрібно приноровитися», комп’ютери — стовідсотково «вимкнуться» у найневідповідніший момент, і всі файли пропадуть. Ми завжди вибираємо найповільнішу чергу, доставка завжди спізнюється, будівельники ніколи нічого не зроблять по-людськи, автобуса нема цілу вічність, а потім нараз приїде аж три, ніщо ніколи не працює як слід, щось та й обов’язково піде коту під хвіст, а, і ще вишенька на торті: обов’язково дощитиме! Та англійців таким не проймеш — це доведені і неспростовні факти, так і мало бути, це закон природи. Англійці добре знають, що два плюс два — це чотири і ніяк інакше. Ми з пелюшок повторюємо песимістичні мантри, і вони стають нам за другу натуру!

Англійців неможливо зрозуміти, поки не переймешся цим дивовижним світоглядом і не усвідомиш його роль. Спробуйте повторювати мантри песимізму кожного дня приблизно з двадцять років, і ви зрозумієте, про що я. Повторюйте приречено веселим голосом, додаючи про себе такі фрази, як «нема чого переживати», «не зважай» та «спробую розгребтись», і ви вже на крок ближче до повного занглійщення. Навчіться кожну проблему — від підгорілого тосту до Третьої світової війни — зустрічати нашим улюбленим «от так завжди!» і при цьому наловчіться говорити тоном роздратованого, стражденного і самозадоволеного всезнайки. Навчитеся — і аж тоді вас можна буде із впевненістю назвати справжнім англійцем чи англійкою!

Кулінарні класові коди

На наших продуктах ви знайдете етикетку не лише із переліком інгредієнтів та кількістю калорій, а ще й ярличок з інформацією про класову приналежність. (Увага: можуть міститися незначні домішки низів середнього класу. Увага: цей продукт може асоціюватися із petit-bourgeois, і його не годиться подавати на вечерю верхівці середнього класу.) Ваш соціальний статус визначає те, що ви їсте, а також коли, де і як ви це їсте. Ба навіть як ви називаєте їжу і як про неї говорите!

Джіллі Купер, популярна авторка романів, яка набагато краще за будь-якого соціолога знається на класовій системі англійців, навела як приклад слова одного крамаря: «Якщо жінка замовляє корейку, то я звертаюся до неї “пані”, якщо ж вона хоче грудинку, то я її кличу «дорогенька». У наш час, щоб відрізнити «пань» від «дорогеньких», треба брати до уваги не лише ці два шматки свинини, а ще й інші знаки класової семіотики: екстрапісна чи органічна, lardons чи prosciutto, speck чи хамон Серрано — це вподобання «пань», а особливо освічених із верхів середнього класу; беконова стружка, шкварки і чіпси зі смаком бекону — це однозначно їжа для «дорогеньких», «пані» такого не їдять.

Всі англійці, незалежно від класу, люблять сендвічі з беконом (робочий клас на півночі країни називає їх «канапка зі шпондером» [ «bacon butties»]). Однак деякі чванливі представники низів та середини середнього класу вдають, що їм такого простацтва не зрозуміти — в них смаки значно вишуканіші та витонченіші. А деякі отетерілі адепти здорового способу життя з верхів середнього класу ще й здіймають осудливий галас, мовляв, там жир, сіль, холестерин і захворювання серця!

Ось ще перелік продуктів з невидимим класовим ярликом:


• коктейль із креветок (з самими креветками все гаразд, але рожеве місиво із назвою «коктейль» — це сам низ середнього класу. Навіть якщо ви його назвете «соус Мері-Роуз», він, як несподівано, з цього дива «крутішим» не стане);

• яйця та смажена картопля (окремо вони є класово нейтральними, але разом — це робочий клас);

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература