Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Майже всі їдять ланч приблизно о першій годині, тож час — зовсім не є класовим індикатором. Єдине, на що можна орієнтуватися — як ви називаєте цей прийом їжі: якщо ви кажете «полуднання», то ви з робочого класу, усі решта — від низів середнього класу аж до самої гори — кажуть «ланч». Люди, які кажуть «d’lunch — планч?» — на думку Джіллі Купер, така форма трохи нагадує Західно-Індійську говірку, — намагаються приховати пролетарське походження. У них сливе на язиці крутилося «полуднання», але в останню мить вони схаменулися і сказали «ланч». (Ще можна почути «t’dinner — ч-обід» — цей варіант звучить несподівано по-йоркширському — так кажуть на вечірній прийом їжі; в останній момент «чай», який от-от мав зірватися з язика, змінюють на «обід»). Та англійці, до якого б класу не належали та як би не називали полудневу трапезу, не сприймають її поважно: перебиваються сендвічами чи схожими простими стравами, приготованими нашвидкуруч.

Сьогодні затяжні, лукуллівські «бізнес-ланчі» не в моді (а все через американські віяння пуританського здорового способу життя), і це дуже прикро, адже обідні бенкетування ґрунтувалися на здорових антропологічних та психологічних засадах. Розділяти трапезу — це одна із найефективніших форм соціальної взаємодії та налагодження соціальних контактів. Антропологи навіть мають для цього спеціальне слово: «коменсалізм». У всіх культурах світу ритуал спільної трапези і взаємна гостинність символізують, як мінімум, угоду про ненапад — з ворогом трапезу не ділять — а як максимум, крок назустріч дружбі та укріпленню товариських союзів. Ефективність спільних трапез тільки зростає, якщо скропити зустріч чудодійною товариською водою — тобто алкоголем.

Ви можете подумати, що англійці — з тією відчайдушною потребою у соціальних «фасилітаторах та посередниках», не кажучи вже про неоковирні спроби за всяку ціну уникати розмов про гроші, — мали б руками й ногами триматися за одвічну традицію. І таки так, я переконана, що ми скоро перестанемо безпідставно занедбувати традицію щедрих ділових обідів. Небавом аскетичні ділові обіди доведуть свою «нежиттєздатність» — так би висловились природозахисники — і відійдуть у минуле як прикре непорозуміння. Одначе, тенденція занепаду пишних ділових обідів — ще один доказ того, що англійці не дуже серйозні у ставленні до їжі і не усвідомлюють наскільки важливо сідати разом за стіл та спільно споживати трапезу. Більшість народів, здається, на інстинктивному рівні розуміють усі переваги спільних трапез.

Їжопоклонники з середнього класу, як на те пішло, недалеко втекли: зацикленість на самій їжі — ох ця фруктова нотка оливкової олії холодного віджиму, а яка солодкаво-тягуча переспілість непастеризованого брі де мей — як не дивно, витісняє тепло спілкування та затишок спільних трапез, тобто те, заради чого все починалось! Вони запевняють, що цілком усвідомлюють соціальну роль трапезування: закочують очі і розливаються трелями про святочну атмосферу застіль десь у Провансі чи Тоскані, а от обіди в друзів та ланчі в ресторанах вони, на превеликий жаль, мають звичку оцінювати аж ніяк не за атмосферою, а радше за рівнем кулінарної вправності. «Знаєш, Джонси дуже милі і все таке, але слухай, вони навіть уявлення не мають про добру кухню: паста розварена, овочі аж розлізлися, а курка? Та Бог його знає, що це взагалі мало бути…» Зверхність та насмішки змушують сплакнути за старими-добрими часами, коли про їжопоклонство ще ніхто не чув: серед панства будь-які коментарі до поданих страв вважались неприпустимо вульгарними, а для простого люду добрий обід — це ситний обід, та й на тому все.

Правила сніданку та чайні вірування

Традиційний англійський сніданок — чай, тости, мармелад, яйця, бекон, сосиски, помідори, гриби та ін. — і ситний, і смачний. Власне, сніданок — це єдине, за що нашу кухню часто та захоплено хвалять іноземці. Насправді мало хто з англійців їсть «класичний англійський сніданок» щодня: іноземцям десь в готелі подають набагато англійськіший сніданок, аніж готують самі англійці.

Традиції дотримуються переважно на найвищих та найнижчих щаблях соціальної драбини. Середняки її ігнорують. Аристократи та пани з вищих кіл десь у своїх заміських маєтках досі вранці їдять класичний англійський сніданок. Серед простих людей з робочого класу (переважно чоловіків) побутує думка, що день починати треба з «нормального теплого сніданку» — шпондерка, яєць, сосисок, смаженої квасолі, смаженого хліба, тостів та далі по списку.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература