Спостерігаючи за англійцями

Матусі з нижчих класів — зокрема ті з «поважної верхівки робочого класу» і з низів середнього класу — зазвичай пильно стежать, щоб діти ґречно поводились за столом. А от у колах середняків та верхів не так строго з вихованням манер — там батьки досі дотримуються нібито «прогресивних» методів виховання, популярних у 1970-х, які пропагують відмову від правил чи будь-яких обмежень і заохочують до нестримного самовираження. Я свідомо кажу «батьки», а не «матері», оскільки пани з середнього та вищого класів не такі закореніло патріархальні, а тому частіше за татусів з інших класів беруть участь у соціальному вихованні дітей.

Як ми вже попередньо з’ясували, соціальні верхи мають набагато більше спільного з робочим класом, аніж зі середняками: матері з вищих класів дбають, щоб діти засвоїли гарні манери за столом; чоловіки ж необов’язково дотримуються правил, якими дружини та виховательки нашпиговують їхніх дітей. Деякі чоловіки-аристократи славляться препаскудною поведінкою за столом, у цьому вони дуже схожі на люмпенів та маргіналів, яким байдуже до думки оточення.

Та це радше доволі рідкісний виняток: у принципі, представники усіх класів дотримуються основних правил поведінки за столом. А от подивившись під іншим кутом і вийшовши за межі базових правил столового етикету, можна помітити класові відмінності. Загадкові та вигадливі правила столового етикету, — як-от правило їсти-горошок-зовнішнім-боком-виделки, яким англійці прославилися на увесь світ і з якого всі підсміюються, — є прерогативою вищих кіл. Власне, можна зрозуміти тих, хто запідозрить, що єдиний зміст цих правил полягає в диференціації вищих класів від нижчих, адже дуже часто їм годі знайти якесь практичне пояснення.

Індикатори «матеріальної культури»

Чимало класово-диференційних правил стосуються начиння та інвентарю — ножів, виделок, ложок, склянок, мисок, тарілок та інших речей. Власне, тут час поговорити про «матеріальну культуру». Пригадую, як якось на першому тижні навчання в Кембриджі я сиділа в кафетерії при археологічній та антропологічній бібліотеці та бесідувала із заповзятим і пихатим аспірантом. Він розповідав, що пише дисертацію про «матеріальну культуру» чогось-там. Я запитала: «А що таке «матеріальна культура?» «Дозволь, я тобі поясню». Він вдихнув на повні груди і взявся пояснювати — довго, пристрасно і з професійними термінами. Я уважно слухала, десь так з двадцять хвилин. Коли він нарешті закінчив лекцію, я вигукнула: «Ага, зрозуміло! То ти пишеш про “речі”. Горщики, ножі, одяг і всяке таке. Про речі». Він дуже сконфузився, але знічено погодився, що так теж можна сказати, якщо я прагну спрощеного пояснення. З цього часу я марила, щоб десь втулити цей геніально помпезний термін — «матеріальна культура». Насправді я тут буду говорити просто про «речі»!

Як тримати ніж

Довідник-диктатор з етикету «Debrett» наполегливо намагається переконати нас, що у правилах матеріальної застільної культури є раціональне зерно, що вони про повагу до інших, та я не зовсім розумію, як положення пальців на ножі — чи руків’я ножа лежить в долоні (правильно), а чи ви його тримаєте між великим та вказівним пальцем, як олівець (неправильно) — може якось перебити апетит тим, хто за столом. Одначе, «Debrett» наполягає, що «недопустимо» тримати ножа як олівець. Олівцевим методом тримання ножа ви досягнете лишень одного — класові радари співтрапезників миттю активізуються і оповістять про ваш низький соціальний статус. Та візьміть до уваги, що соціально-стурбований англієць вважатиме, що цього цілком достатньо, щоб ніколи не тримати ножа як олівець.

Виделки та Як їсти горошок

Те саме стосується і зубців виделки. Коли виделку тримають у лівій руці, а у правій — ніж або ложку, то зубці виделки мають бути спрямовані донизу, а не догори. Однак, «гарно виховані» англійці повинні їсти горошок так: за допомогою ножа спіймати дві-три горошинки і наколоти їх на спрямовані донизу зубці виделки, тоді ще пару горошинок підштовхнути ножем на випуклу спинку виделки, при чому наштрикнуті горошинки служать бар’єром і не дають новоприбулим горошинам, які слід трішки причавити, зісковзнути з виделки. Власне, це не так складно, як звучить, і якщо поетапно описати процедуру, то вона не буде звучати аж так по-ідіотськи, як всіма улюблені жарти про горошкопоїдання по-англійськи. А втім, слід зауважити, що метод горошкопоїдання, яким користуються нижчі класи — перевертають виделку і ножем нагортають горох або взагалі їдять без ножа, набираючи горох виделкою, яку, як ложку, тримають у лівій руці — набагато доладніший чи, як мінімум, ергономічніший, адже так за раз можна транспортувати більше горошку з тарілки до рота. Аристократичний метод проштрикування та розчавлення горошку дозволяє транспортувати не більше восьми горошин за раз, це якщо пощастить, а простацька техніка совка та лопати, за моїми підрахунками, дає раду з тринадцятьома. Звісно, все залежить від розміру виделки та горошку. (Оце в мене собача робота!)