Спостерігаючи за англійцями

Отож немає жодних практичних причин, щоб їсти горошок за допомогою сторчма перевернутої виделки, як радить «Debrett» та інші порадники з етикету. І, повторюсь, не бачу причин, як простацький метод поїдання горошку за допомогою ввігнутої частини видельця може комусь перебити апетит, тож аргумент турботи про ближнього не витримує жодної критики. Змушена визнати, що правило про споживання горошку, так само, як і правило про тримання ножа, виконує виключно роль класових індикаторів.

Останнім часом «плебейський» спосіб горошкопоїдання зіп’явся догори по соціальній драбині. Особливо швидко перебирає таку моду молодь — мабуть, під впливом американської культури. Відтак все частіше низи середнього класу та впевнені середнячки поїдають горох методом совка та лопати (раніше б це сприйняли за непомильні відголоски робітничого походження). А втім, більшість панів із верхівки середнього класу та верхніх прошарків суспільства й далі рішуче проштрикують та причавлюють горошини.

Принцип «мало і помалу дорівнює добре»

Так їдять не лише горох. Я обрала для ілюстрації горошок тому, що всі сміються з нашого горошкопоїдання, та й сам собою горошок — набагато цікавіший за іншу їжу. Та класові правила столового етикету велять все їсти методом проштрикни-розчави, тобто виделкою зубцями донизу. Це правило стосується всього, що їдять за допомогою ножа та виделки. А оскільки мало що їдять без ножа та виделки, ми майже всю їжу розчавлюємо та проштрикуємо. Лише окремі страви, наприклад, перші блюда та салати, спагеті та наш традиційний пастушачий пиріг, можна їсти виделкою, тримаючи її у правій руці, і направляти зубці догори.

Лише нижчі класи, коли їдять виделкою та ножем, послуговуються американським методом — ріжуть усю порцію на маленькі шматки, а тоді відкладають на бік ніж і орудують виделкою, як маленькою лопаткою. Згідно з «правильним» — чи то пак, благороднішим — методом, їжу слід різати на маленькі порції по мірі споживання. А тоді кожну маленьку порцію треба загнати методом «проштрикни-розчави» на зовнішній бік видельця.

Принципи «мало дорівнює добре» та «помалу дорівнює добре» лежать в основі правил про класову диференціацію. Як на мене, то більшість цих правил придумали для того, щоб впевнитись, що їжу набиратимуть та доправлятимуть до рота маленькими порціями, помалу, даючи собі час пережувати, поки ріжеш, проштрикуєш, розчавлюєш та намазуєш їжу на виделку. Метод «ріж-проштрикуй-розчавлюй», який застосовують до гороху, м’яса та й, зрештою, всього, що потрапило у тарілку, служить чудовим прикладом нашої системи споживання їжі — на решту продуктів поширюються більш-менш ті самі правила.

От, візьмімо, хліб. Правильно («по-світському») їсти хліб, тобто все, де є хліб: сайки з хлібом, пате з тостами, ранкові тости з мармеладом — треба так: відламати (не відрізати) маленький шматочок хліба чи тоста, намастити маслом / паштетом / мармеладом той маленький клаптик, з’їсти його за раз, а тоді повторити процедуру заново. Помастити маслом (та будь-чим) увесь тост чи розрізану навпіл булочку — вкрай непристойно. Настільки, наскільки непристойно вгризтись зубами у стосик канапок, приготованих до пікніка. Крекери та печиво, подані до сиру, споживають так само, як хліб та тости — відламують маленький шматок, беруть до нього сир і їдять ту маленьку порцію за раз.

До цілої риби теж застосовують принцип «мало / помалу»: відділяти філе від хребта риби слід по одному маленькому шматочку за раз, з’ївши, можна братися за наступний шматок. Виноградну лозу потрібно розділяти на менші лозинки: тоді виноградинки їдять по одній, а не запихають жменями до рота. Яблука та інші фрукти не можна їсти цілими, їх слід очистити від шкірки, розділити на чотири дольки і їсти по одній. Банани не їдять «по-мавп’ячому», їх теж треба очистити від лушпиння і порізати кільцями, які потім можна їсти по одному за раз. І так далі.