Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Ви зауважили, як раз у раз повторюється патерн мало / помалу? Суть класових правил-індикаторів зовсім не в тому, щоб полегшити та пришвидшити процес споживання їжі, зробити його ефективним та практичним. Все навпаки: їх придумали, щоб їсти повільніше, щоб навмисно ускладнити увесь процес, щоб ми споживали якнайменші порції їжі за щонайдовший та сповнений тяжкої праці час. Віднайшовши патерн та зрозумівши, які принципи його підпирають, стає цілком ясно, для чого придумали «мало / помалу». Все зводиться до того, щоб люди не поводились жадібно і, якщо конкретніше, щоб не надавали їжі надто великого значення. Жадібність — у будь-якій формі — суперечить правилу чесної гри, яке виступає чи не найважливішим у кодексі англійськості. Якби в час трапези жага до їжі відсунула спілкування на другий план, то це знаменувало б перемогу фізичної насолоди над розкошами духовним, чи то пак, словесними. У пристойному товаристві такого не схвалюють — це не по-англійськи і тим паче сміховинно. Виявляти надмірну заповзятість до будь-чого недостойно, а заповзятість до їжі не лише ницо, а ще й доволі непристойно. Тож повільне споживання страв маленькими порціями відображає стримане холодне ставлення англійців до їжі.

Кільця для серветок та інші жахіття

Серветки — це корисні та незамінні речі. І для класової ідентифікації також. Ми вже знаємо, що називати їх «салфетками» («serviettes») — серйозний соціальний проступок, так би мовити, один із «семи смертних гріхів», які непомильно виказують плебейське походження. Та серветки можуть подразнити класовий радар англійців ще й в інший спосіб. І вони це можуть зробити на будь-якому етапі застілля:


• якщо сервірувати стіл серветками, складеними надто вигадливо, у формі орігамі (пани складають їх по-простому, квадратиком);

• якщо поставити згорнуті серветки сторчма у склянки (їх слід класти на або поруч з тарілками);

• якщо затикнути серветку за комір або за пояс (її треба просто покласти на коліна);

• якщо інтенсивно терти серветкою обличчя або енергійно витирати рота (потрібно злегка промокати уста);

• якщо акуратно скласти серветку по закінченні обіду чи вечері (потрібно недбало покласти на столі);

• і щонайгірше — якщо покласти скручену трубочкою серветку в кільце для серветок (на таке здатні тільки ті, хто називає серветки «салфетками»!).


Перші два серветкові гріхи виникли на підставі чепурної та «манірної» вишуканості, яка є незмінною ознакою низів середнього класу. Підтикати серветку та щосили терти нею обличчя — це такий грубуватий етикетний стиль, притаманний робочому класу. Наступні два гріхи — взагалі огидні, адже вони промовисто свідчать про те, що серветка буде використана повторно, не побувавши у пранні. Краще вже обійтись паперовими серветками, ніж брудними лляними та бавовняними. Пани з верхівки середнього класу потішаються над тими, хто користується кільцями для серветок: про людей, які в намаганні виглядати вишукано та рафіновано, а насправді просто недоладно помпезні, кажуть, що «він / вона з тих, хто має кільця для серветок». Переважно це стосується низів середнього класу чи середняків.

У серветковому кодексі ще хоч є зерно здорового глузду (принаймні те правило про заборону на повторне використання непраних серветок звучить цілком резонно, як на мене), а от презирство до рибних ножів виправдати значно важче. Були часи, коли доволі багато середнячків та навіть аристократів користувалося спеціальними ножами для риби. Багатьом ця звичка бачилась як щось надто помпезне та претензійне, але остаточно в ранг табу вона перейшла після того, як у світ вийшла сатирична поезія Джона Бетджемена «Як досягти успіху у вищому світі». У ній він висміює, як господиня з низів середнього класу претензійно та вичепурено готується до прийняття. Поезія починається так:

Нормане, гайда, біжи по ніж для риби,Бо повар щось вже починає нити,Салфетки діти мнуть негідно,Як тут за стіл нам сісти, щоби не було стидно!

Ножі для риби, здається, завжди викликали сумніви, але відтоді вони почали асоціюватися з тими, хто полюбляє словечка «пардон», «салфетка» та «туалетна кімната» і користується кільцями для серветок. Зараз ножі для риби — це щось безнадійно старомодне, і ними користуються лише старше покоління низів та середнячків середнього класу. Ножі для стейків також вважаються ознакою міщанства, як і лейсі (мереживні серветочки), покладені під тістечко, виделки для солодкого, все золоте, «потирі» для солі та перцю, костери[74] та коктейльні столики на колесиках (такі столики на колесиках, на яких прилаштований контейнер з кришкою, щоб зберігати страви теплими)

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература