Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Таке свято живота переважно влаштовують поза домом, десь у «кафешці», і запивають цистернами міцного, цеглисто-брунатного, солодкого чаю з молоком. Низи середнього класу і впевнені середняки п’ють «гламурнішу» і слабшу версію чаю — замість чаю «Twining’s English Breakfast», скажімо, вони зупиняють вибір на «PG Tips». Верхи середнього класу та аристократія п’ють непідсолоджені помиї, а не чай, і обирають сорт «Earl Grey». Солодити чай, на думку багатьох англійців, — це непомильна ознака соціальних низів: навіть одна ложка цукру кидає тінь підозр (порятує хіба дата народження — підсолоджувати чай можна тим, хто народився до 1955 року); понад одну — то ви в кращому випадку належите до низів середнього класу; понад дві — то ви точно з робочого класу. Наливати молоко поперед чаю — це теж звичка низів, так само, як і заповзяте голосне калатання ложечкою. Пани з претензіями (ті з середняків і верхів середнього класу) відчайдушно намагаються продемонструвати, що їм до смаку нецукрований «голий» (тобто без молока) лапсанг сушонг — сорт чаю, який вже точно не п’є робочий клас. Чесніші (чи то пак менш зациклені на класовій диференціації) пани та середняки часто зізнаються у таємній любові до міцного, іржаво-брунатного, «робочого» чаю. Взагалі-то «робочий чай» — те, як ретельно ви його уникаєте і як чванькувато ним гордуєте, — це досить гарний тест на класову зацикленість.

Англійці усіх класів досі вірять у чудодійні властивості чаю. Чашка чаю зцілює, або ж принаймні суттєво полегшує, чи не всі дріб’язкові недомагання і нездужання — від болю голови до розбитих колін. Також чай є першою допомогою при всіх соціальних та психологічних проблемах — від надщербленого его та душевних травм до розлучення та смерті близьких. Цей дивовижний напій можна успішно застосувати як седативний та стимулюючий засіб — щоб заспокоїтись і збадьоритись, підбадьорити і надихнути. Немає фізичних чи психічних негараздів, з якими б не дала ради «чашечка доброго чаю»!

А поза тим, приготування чаю — це напрочуд дієвий механізм переносу: тільки-но англієць розгубився чи знітився (а це майже завжди), він притьмом біжить заварювати чай. Це універсальне правило: у будь-якій незрозумілій ситуації став чайник! От наприклад: прийшли гості, і всі, як завжди, мучаться з офіційним протоколом привітань. І ми такі: «Піду-но я поставлю чайник». Або ще: поговорили про погоду, і западає одна з тих незручних мовчанок. І ми кажемо: «То що? Може, ще чаю? То я піду поставлю чайник!». Чи на діловій зустрічі, не приведи Господи, доведеться говорити про гроші. Тоді ми пропонуємо чаю, щоб відтягти незручний момент. Стався нещасний випадок: люди покалічились, всі в шоці — час випити чаю! «Піду поставлю чайник!» Третя світова війна розпочалась — нависла загроза неминучої ядерної атаки. «Поставлю-но чайник…»

Ну, ви зрозуміли. Ми любимо чай.

А ще ми закохані у тостики. Тости — це те, без чого сніданок не сніданок, і ще — комфорт-фуд на всі випадки життя. Де не допоміг просто чай, обов’язково допоможе чай з тостами! У нас навіть є спеціальна «підставка для тостів» — суто англійська штуковина. Мій батько — він живе в Америці і його смаки та звички теж трохи американізувалися — називає її «тостоохолоджувачем» і каже, що вона покликана за секунду зробити з тостів крижинки. Захисники підставок, тобто англійці, натомість запевняють, що так тости залишаються хрумкими і сухенькими: підставка відділяє тости один від одного — вони стоять горизонтально і тому довго не м’якнуть і не сиріють. В Америці саме це з тостами і відбувається — їх там жужмом кидають на тарілку, де вони пріють і сиріють, а іноді ще й накривають серветкою, щоб вони ще більше розм’якли! Англійці радше їстимуть холодні, але хрусткі тости, а не теплі та розлізлі. Американським тостам бракує загартованості та гідності: вони спітнілі, метушливі та емоційні!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература