Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Якщо ви особисто не маєте трендових проблем з їжею, то вже постарайтесь, щоб дітей така доля не оминула! Ви можете вдатися до варіанту лайт і голосно пінитися, що вони можуть мати алергію: «О, ні! Тільки не давайте Тамарі абрикос! Ми ще не перевірили її на абрикоси. Її трохи від полуниць обсипає, то краще перестрахуватися», «Кейті не можна пюре з баночок — там сама сіль. Я купую органічні овочі, перетираю і сама роблю пюре…». Навіть якщо ваші діти, наперекір моді, стійкі, вам доведеться докласти зусиль і йти в ногу з фуд-модою: вам слід знати, що вуглеводи — це нові жири (точнісінько, як коричневий — це новий чорний), а гомоцистеїн — це новий холестерин; що дієта з високим вмістом клітковини — це вже вчорашній день, а дієта Аткінса — якраз на піку; коли мова зайде про генетично-модифіковані продукти, то «балакунам» личить гнути лінію «два гени — добре, чотири — погано». Зарубайте собі на носі, нема «безпечної» їжі. Ну, хіба що це буде органічна морква, вирощена самим принцом Чарльзом!

Низи та мідли середнього класу понавчалися від верхів (а також начиталися «Дейлі Мейл», яка в кожному номері публікує 5 страшилок «ми всі помремо») і стрімко просідають під тиском «модних» харчових жахіть. Перш ніж жителі псевдотюдорівських замків та неогеоргеанських маєтків переймуть моду на харчові табу та виверти верхівки середнього класу, існує ледь помітна — на секунду-дві — затримка, як при передачі супутникового сигналу. А тоді ще один виток — і мода досягає котеджних містечок, забудованих ще в тридцятих роках. Іноді жителі котеджів відстають від моди на два кроки — вони тільки перехворіли жирофобією і клітковинофілією, а на верхах вже забули й про карбофобію та протеїноманію. Тільки-но низи середнього класу засвоїли, що на повістці дня канцерофобія чи ще якийсь їжострах, як верхи змушені негайно придумати собі щось нове. Який сенс страждати на непереносимість глютену, якщо всі простолюди з «Пардонії» та «Салфетко-краю» слабують на той самий недуг!

Робочий клас, зазвичай, такою дурнею не страждає. У них є справжні проблеми, і їм не треба розважатися вигадуванням модної харчової алергії. На протилежному кінці соціальної драбини, на самій горі, ніхто теж не бере до голови таких дурниць і дуже скептично ставиться до новомодних віянь. Маючи час та гроші на догоду химерним харчовим заборонам, вони, на відміну від хитких середніх класів, не хибують на невпевненість і не потребують самоствердження через демонстративну відмову від хліба з маслом. Звісно, не обійшлось без винятків — таких, як покійна принцеса Уельська, наприклад. Та ці винятки, по-суті, підтверджують правило — така поведінка продиктована невпевненістю та почуттям меншовартості на фоні аристократів.

Часові та лінгвістичні індикатори: обід, чай чи вечеря?

Як ви називаєте вечірній прийом їжі? О котрій годині ви сідаєте до столу?


Якщо ви кажете «чай» («tea») і сідаєте до столу о пів на сьому, то ви, скоріш за все, виходець або належите до робочого класу (якщо ви ще й маєте звичку персоналізовувати прийом їжі і кажете «мій чай», «наш чай» та «ваш чай», наприклад, у таких фразах як «Мені вже час до дому. Саме час мого чаю», «Що на наш чай сьогодні, кохана?» чи «Приходьте до нас на ваш чай» — то радше за все, ви з робочого класу з Півночі).

Якщо ви кажете «вечеря» («dinner») і сідаєте до столу о сьомій, то ви, либонь, належите до низів або середини середнього класу.

Якщо ви так переважно називаєте офіційні застілля, а домашні, неофіційні називаєте «supper» (вимовляти треба з’їдаючи останній склад), то ви пан / пані з верхівки середнього класу або вищих кіл. Питання часу тут не стоїть руба, але родинну «supper» подають о пів на восьму, а офіційне вечірнє застілля буде трохи пізніше — після восьмої тридцять.


Усі, крім робочого класу, називають «чаєм» («tea») легкий перекус приблизно о четвертій годині по обіді. На чай подають власне чай з кексом, тістечками, булочками з кремом, джемом та іноді з маленькими сендвічами — зокрема з традиційними огірковими сендвічами, причому з хліба зрізають скоринку, залишаючи лише м’якуш. Такий «чай» робочий клас, щоб не заплутатися у всіх цих «чаях», називає «пообіднім».

Правила ланчу та полуднання

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература