Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Якщо ж, з невідомо яких причин, довге прощання пришвидшили, ми все-таки почуватимемося незручно і невдоволено, навіть трохи винувато, — якщо ми переступили через правила, — або ж обурено, — якщо гості прощалися поспіхом. Ми не до кінця й усвідомлюємо, що правил не дотримано, але все одно нас опановує незрозуміле спантеличення. Нас не полишає відчуття, що «щось пішло не так». Щоб убезпечитися від подібних халеп, англійці з раннього віку навчають дітей етикету довгих прощань: «Попрощайся з бабусею, зараз же», «Що ми кажемо? Ми кажемо: “Дякую, бабусю!”», «А тепер попрощайся з тітонькою Джейн. Ні, ГАРНО попрощайся!», «І не забудь попрощатися з Піклзами», «Ми вже йдемо. Ти попрощався? Ще раз скажи: “До побачення!”», «А тепер гарненько помахай ручкою: Па-па!»[23].

Англійці цей ритуал називають не «сказати наше прощавай», а «сказати НАШІ прощавай» («saying our goodbyes»), як у фразі: «Я не зможу пройти на вокзал, то ж скажемо наші прощавай тут». Мені довелось говорити про це з американцем, який сказав: «Знаєте, коли я вперше почув цю фразу, я не звернув увагу на форму множини або ж я подумав, що ви мали на увазі кожен своє власне “прощавай”, якось так. А тепер я знаю, що тих прощавай просто БАГАТО».

Англійськість та правила світських бесід

Правила розмов про погоду трохи пролили світло на основи англійськості, а правила світських бесід можуть допомогти виокремити ще декілька засадничих характеристик англійськості, які ми тут досліджуємо.

Правила знайомств лише утвердили висновки з розмов про погоду — ми стримані і соціально загальмовані; без «фасилітаторів» нам ніяк не подолати ці перепони. Тенденція до неоковирності, нерішучості та, загалом, недоладності у соціальному плані напрочуд глибоко проникла в основу основ англійськості — і це важливий фактор, адже, без сумніву, вона має чималий вплив на всі аспекти наших соціальних зв’язків.

Правило «Не називай свого імені» висвітлює зацикленість англійців на приватності і частково демонструє, які вони відлюдькуваті, асоціальні та недовірливі. Це правило також дало нам перший ключик до розуміння природи англійського етикету — хитромудрого, ірраціонального і викривленого, ніби у кривому дзеркалі.

Проблема з «Приємно познайомитись» надає нам перше свідчення всеохопної зосередженості англійців на класовості — вона торкається кожного аспекту нашого життя і культури, а також викриває небажання це визнавати.

Правило пліток проливає світло на цілу низку важливих ознак — найбільш вражаючою серед яких є пунктик на приватності. Правило «вгадай-но», правило дистанції та правило «виняток до друку», яке тільки підтверджує правило, — роблять зацикленість ще сміховиннішою. Статеві відмінності у правилах пліткування нагадують: що вільно панові, то не вільно Іванові. На перший погляд, така відмінність очевидна, та антропологи, що досліджували питання англійськості, доволі часто ігнорували та згладжували цей факт: часто «чоловічі» правила вважалися за власне «універсалії». Я впевнена, що ті, хто вважають англійців млявими та пинявими у спілкуванні, ніколи насправді не бачили, як пліткують англійки! Усталене правило про стриманість та штивність англійців відтак стосується виключно чоловічого пліткарства.

Правила чоловічих та жіночих фатичних розмов лише підсилюють наш попередній висновок про Івана-пана. Однак, за цими вражаючими відмінностями (навіть драматичними), виявляється, є спільні риси: заборона на вихваляння, заохота до гумору та несприйняття «надмірної серйозності», лицемірство в ім’я ввічливості та тріумф етикету над здоровим глуздом.

Правило довгих прощань врешті-решт не лише підкреслює (знову таки), як важливо бути вайлуватим та нерішучим під час будь-яких соціальних взаємодій — особливо вирізняється наша, либонь, вроджена неспроможність залагодити, хоча б з мінімальною елегантністю, такі найпростіші завдання, як-от знайомство чи прощання, але й демонструє вражаючий приклад того, наскільки англійська ввічливість ірраціональна у своїх ексцесах.

Правила гумору

Заголовок можна тлумачити двояко: прямолінійно — «правила, що стосуються гумору» або ж як гасло — «гумор верховодить усіма!» («humour rules, OK!»). Те останнє тлумачення, як на те пішло, пасує більше, адже гумор усюдисущий і задає тон всім англійським розмовам — і це найголовніший аспект наших «гумористичних правил». Гумор править геть усім. Гумор керує усіма. Гумор всемогутній і всеохопний. Я навіть не бачу змісту в тому, щоб робити окремий розділ про гумор — він, як і категорія класу, притаманний всім аспектам англійського життя та культури. Він обов’язково — то тут, то там — виринатиме на поверхню впродовж усього дослідження. Так воно і є. Клопіт в тому, що англійський гумор справді усюдисущий і, щоб описати його роль, мені б довелося згадувати про нього чи не в кожному абзаці, а це рано чи пізно вимучило б читачів. Ось чому врешті-решт гумор отримав окремий розділ.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература