Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

«Похибка на ексцентричність» найбільш ефективно працює в самих низах і на самому вершечку соціальної драбини. Усі межові соціальні класи — будь це мідли чи низи середнього, верхівка робочого чи навіть верхівка середнього класів — чутливіші до класових девіацій. Будь-яке відхилення від поведінкових норм служить їм підставою для похибки класифікації. Звісно, що одну невідповідність, наприклад, у декорі помешкання, ще пробачать, а от дві та більше — вже точно ні. Навіть тим, хто знаходиться поза вразливою межовою зоною, для власної ж безпеки варто запозичити дивацтва, які не сплутаєш із дивацтвами найближчого соціального класу — найкраще підійдуть ті із зовсім протилежного класу. От, наприклад, представник верхівки середнього класу, із смаками мідла середнього класу, в очах публіки може запросто з’їхати вниз по соціальній драбині. А якщо той же виходець із мідлів середнього класу буде забавлятися відверто пролетарськими штучками — меблями чи декором, то соціальний ліфт додолу йому не загрожує.

Чимало клопотів буває і від подарунків (подарованих від щирого серця, треба зауважити) — подарувавши щось невпопад, можна збурити класово-бентежних англійців. Якось мені подарували симпатичні дерев’яні костери, але в мене нема столів, які б треба було захищати від плям, — та й, чесно кажучи, не хочеться, щоб мене запідозрили в буржуазних манерах, — тож я наловчилася підважувати ними перекособочені вікна. Я б могла, ясна річ, поремонтувати перекособочені віконні рами, але що тоді робити з костерами? Ох і непросто нам, англійцям, живеться.

Як розмовляти про дім

До якого соціального прошарку ви б не належали, завжди знайдуться правила, які диктують не лише, що слід робити, вселившись у нове помешкання, а й такі, що слід говорити про переобладнання помешкань. Власне, не так говорити, як скиглити.

Правило «Справжнього жахіття»

Процес переїзду потрібно описувати виключно як травматичний досвід, сповнений труднощів та надриву, і неважливо, що насправді все пройшло гладко і без особливих стресів. Це правило стосується усіх етапів переселення: пошуку та купівлі житла, власне переїзду, переоблаштувань ЗС по переїзді і «майстрів у хаті». Інакше як «справжнім жахіттям» це називати не заведено. Якщо ж ви розповідатимете про свій досвід хоч трішки райдужніше або хоча б нейтрально, то це сприймуть як дивацтво, а то й як гордовитість — буцімто ви хизуєтесь якоюсь дивовижною стресостійкістю і цим завдаєте болю усім нормальним людям.

Тут причетне також і правило скромності. Чим гарніше помешкання і чим воно бажаніше, тим більше потрібно наголошувати на клопотах, турботах і «справжніх жахіттях», що супроводжували процес купівлі та облаштування дому. Вихвалятися купівлею прекрасного котеджу на Котсвольдських пагорбах чи замком десь у Франції не можна. Натомість треба скиглити про те, які ж жахливі ці агентства з продажу нерухомості, які недбалі вантажники, які дурбецали ті місцеві майстри і в якому убогому стані знаходиться каналізація будинку, дах, підлоги і навіть сад!

Майстерно виконаний, з ноткою вистражданої самоіронії, такий суто англійський лемент може бути направду переконливим і ще й на диво добре нейтралізує заздрощі. Та я й сама співчувала — щиро співчувала — стражденним власникам гламурних котеджів і пишних замків. Навіть якщо вас не пройняв жаль, а натомість душить жаба, образа і праведний гнів, то правильною реакцією на лемент все ж буде акт співчуття: «Яка ганьба!», «Оце ви, напевно, настраждалися!», «Та це справжнє жахіття!».

З одного боку, ритуальні лементи — це, ясна річ, приховане чванство, привід побалакати про новопридбану нерухомість та її принади, але без відвертого вихваляння. З іншого боку, це можна сприйняти як ще один маніфест допустимого лукавства — англійського «ввічливого егалітаризму». Скиглії, вдаючись у детальні описи домашньої суєти і клопотів з купівлею та переїздом, фокусують увагу на до болю знайомих проблемах, що притаманні усім нам без винятку, — так вони ввічливо оминають слизьку тему статусу та маєтностей. І саме тому я могла співчувати знедоленим власникам замків: їхні лементи стосувалися лишень тих проблем, з якими стикалася особисто я, перевозячи пожитки з однієї дешевої квартирки до іншої. Це правило універсальне для усіх соціальних класів — і навіть там, де немає такої разючої відмінності у статках, як, скажімо, між мною та моїми друзями-замковласниками. Тільки найвульгарніші з нуворишів переступають через це правило і оповідають ідилічні картинки про переїзд, які відверто демонструють їхні недосяжні статки.

Розмови про гроші

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература