Спостерігаючи за англійцями

На початку розділу ми з висоти пташиного польоту бачили, що всі англійці хочуть жити у приватних коробочках з приватними клаптичками зелені. Як це не парадоксально, але, правду кажучи, саме наше прагнення мати власний клаптик зелені руйнує довкілля англійських сіл: ми безупину будуємо все нові й нові «невідступні зелені передмістя» і тим завдаємо непоправної шкоди природі та забруднюємо навколишнє середовище. Англійці нізащо не житимуть у багатоквартирних будинках і не ділитимуть спільний садок із сусідами, як це роблять міські жителі інших країн: нам потрібні власні приватні коробочки і власні клаптики зелені.

Ці клаптики, хоч і малі, та не менш важливі за коробки. Малесенькі огризки землі, якими деінде у світі ніхто б і не переймався, ми шануємо так, сливе це неозорі землі заміських маєтків. Може, ми собі й придумали оборонні рови і підйомні мости, але вже як так, то кожен порядний англійський замок має мати «землі», хай і мініатюрні. Подивімося на типову, нічим не особливу вуличку десь у передмісті або в «райончику з особняками», де в два ряди вишикувалися невеличкі, нічим не примітні спарені особняки[36] чи багатоповерхівки[37]. У таких живе переважна більшість англійців. Кожен будинок зазвичай має крихітний клаптик зелені спереду і трохи більший — позаду. У заможніших районах передні клаптики будуть трошки більшими, оскільки будинок розташований на пару футів вглиб від дороги. У менш заможних районах цей передній клаптик зменшиться до тонесенької, чисто символічної зеленої смужки, але при вході можуть бути ворота і стежинка до вхідних дверей, яку можна здолати в один-два кроки. А обабіч стежки, з обох боків, обов’язково ростиме якась зелень, щоб клаптик мав вигляд правдивого «садочку» («Садок коло хати» і стежинка, до слова, виконують роль символічних рову та підйомного мосту).

Не для себе сад плекай

На таких вуличках усі ці куці латочки-садки — і ті попереду, і ті позаду будинку, — обов’язково огороджені парканцями або ж навколо них зведені стіни. Огорожа переднього садка зазвичай невисока, щоб його було добре видно. А от паркан позаду будинку — навпаки, високий, щоб ніхто не міг зазирнути. Садок перед будинком, скоріш за все, більш доглянутий, краще продуманий і причепурений. І справа не в тому, що ми їх більше любимо. Навпаки, ми в тих садках перед домом взагалі не проводимо часу — ми їх тільки полемо, поливаємо, доглядаємо і наводимо «красу».

Ось одне із найважливіших садових правил: ми ніколи, от ніколи в житті, не сидимо у садках перед хатою. Навіть якщо садок достатньо великий, щоб там поставити лавку, ніхто й ніколи там її не поставить. У садку перед хатою не можна не тільки сидіти: якщо ви там занадто довго стоїте і не зайняті прополюванням чи підстригання живоплоту, то подумають, що ви з’їхали з глузду. Якщо ви не зігнулися в три погибелі, не присіли порпатися в землі чи якось ще не демонструєте свою зайнятість та хазяйновитість, то вас запідозрять в особливій забороненій формі неробства.

Садок коло хати, яким би він не був принадним і манким до відпочинку, служить лише для показухи. Його покликання — тішити і принаджувати усіх, крім власників. Це правило дуже нагадує мені закони племінних общин, де побутує складний ритуал обміну подарунками і людям не можна насолоджуватися плодами власної праці. Еквівалентом до племінного правила «Власних свиней ти не їж…» у нас би було «Не для себе сад плекай».

Правило приязності у садку перед хатою (і метод «губки»)

Якщо ж ви таки прополюєте навпочіпки, сапаєте і підрізаєте рослини у своєму садку, то точно зауважили, що це один з тих рідкісних моментів, коли сусіди можуть з вами побалакати. Особа, яка порається в садку коло хати, автоматично має статус «відкритої» до спілкування, і сусіди, які б ніколи навіть не подумали постукати до вхідних дверей, можуть зупинитися і потеревенити собі (скоріш за все, розмова почнеться із коментаря про погоду або ввічливої зауваги про ваш городчик). Власне, мені відомі такі вулички, де мешканці терпляче чекатимуть, щоб сусіда вийшов поратися в садок, і аж тоді підійдуть поговорити про надважливу справу чи перекажуть повідомлення, яке не терпить зволікань (наприклад, інформацію про дозвіл на перепланування). Іноді вони чекають цілими днями, а то й тижнями, поки видивляться сусіда, що длубається в садку в позі зю. Та просто піти і подзвонити у дзвоник вони не можуть, таке «вторгнення» є немислимим.