Спостерігаючи за англійцями

Для мого дослідження садкова відкритість до спілкування виявилася дуже помічною: я могла легко підібратися до об’єкта, спершу прикинувшись, що заблукала, а потім — спитати, куди мені йти, далі — декілька слів про погоду, щоб подолати холодок, потім — коментар про їхній городець. І так, слово за словом, я могла розговорити їх і випитати про садівництво, ремонт, дітей, домашніх улюбленців і так далі. Іноді доводилося вигадувати, що я (чи моя мама, сестра чи кузинка) подумую перебратися до цієї околиці: так у мене був привід порозпитувати про околицю, місцеві паби, школи, крамниці, клуби, спільноти та заходи, а завдяки цьому я могла більше дізнатися про неписані правила, що там побутують. Під час садових інтерв’ю я переважно зосереджувалась на якомусь одному питанні — скажімо, на такому, як феномен ріелторів, та доволі часто я, як губка, вбирала величезне різноманіття інформації, з надією якось її класифікувати в майбутньому. І це зовсім не такий паскудний метод, як може здатися на перший погляд — він навіть, правду кажучи, має спеціальну наукову назву, яку я постійно забуваю. Тож я придумала власний термін — метод «губки».

Субкультурна течія: диван посеред саду

У правилі «Не для себе сад плекай» є невеличке «але», яке, як завжди, лиш підтверджує правило. Усілякі недобитки хіпі, ньюейджери та інші неформали можуть запросто поставити у садку старий просиджений диван. Вони ще й запросто всядуться на цьому дивані і, кидаючи виклик суспільним нормам, милуватимуться своїм городчиком (а городець, до речі, теж кидає виклик правилам — весь занедбаний і в бур’янах).

Оте сидіння в садку, яке суперечить правилу «Ніколи не сидіти в садку перед хатою», — це явний акт навмисної непокори, адже вони сидять виключно на дивані — не на дерев’яній лавці, не на пластиковому стільці! Це точно не будуть садові меблі, придатні для використання на вулиці. Розлізлий, часто відсирілий і помаленьку догниваючий диван — це акт протесту, який до того ж йде в парі з іншими проявами бунту: усілякими трав’яними чаями, органічними веганськими продуктами, ганджібасом, одягом в стилі ультра-мега-супер еко, постерами на все вікно з написом «Скажи: Ні ГМО»… Варіації на тему можуть бути різними, але ви добре розумієте, що я маю на увазі — типові бунтарські субкультури.

Більш консервативні сусіди можуть поглядати на бунтарів-диваносидів з-під лоба і пхикати собі обурливо, та згідно з традиційними правилами про скигління по-англійськи, обурені підглядальники ніколи не вступають у прямі конфлікти з бунтарями, а просто сиплють пустопорожніми наріканнями одне поперед одним. Зрештою, поки диванні бунтарі притримуються бунтарських правил та не роблять нічого незвичного або геть приголомшливого, як-от вступ до місцевого жіночого чи гольф-клубу, то їх без проблем толерують. Правда, толерують з такою зневажливо-зверхньою поблажливістю, до якої в англійців особливий талант.

Формула саду за домом

Сад за домом — той, яким можна тішитися, — часто доволі неохайний, чи принаймні не є зразком акуратності. Дуже рідко він є тією омріяною кольоровою оазою з троянд, мальв, братчиків, арок, ворітець і ще всякого різного добра, яке виринає в уяві при словах «типовий англійський сад». Мої слова можуть прозвучати як святотатство, та я мушу зазначити, що типовий англійський сад за домом — це взагалі-то простенький прямокутний клаптик трави, один край якого відведений під вимощене «патіо» і шопу, яка не має ані естетичного, ані архітектурного призначення. З другого краю є стежка і ще, либонь, клумба з кущиками та квітками, висадженими без натяку на жодну фантазію.

Ясна річ, що допустимі варіації на тему: стежка може витися навколо клумби з квітами або ж повз прямокутник з травою, а клумби тоді будуть з обох боків попід стінами. Ще там може рости дерево, а то й два. Або ж якісь кущі чи вазони з рослинами. Чи якісь в’юнкі рослини пнутимуться по стінах. Форма клумб може бути як геометричною, так і фантазійною. Однак, суть традиційного англійського садка не виходить за межі шаблону: «Високі стіни, мощений клаптик, клаптик травички, стежка, клумба, шопа». Патерн англійського садка упізнається миттєво, його ні з чим не сплутаєш, і він по-домашньому рідний. Його так часто і так ретельно — лиш з незначними відмінностями — відтворюють при кожній хаті, на кожній вулиці і по всій країні, що він, здається, намертво в’ївся нам у душу[38].