Спостерігаючи за англійцями

Розмови про дім, як і все решта в Англії, підпорядковуються класовим правилам. Ознакою приналежності до нижчих класів є гостьові екскурсії по дому з метою показати відремонтовану ванну, розширену кухню, перепланування горища чи недавно переобладнаної вітальні. Виняток можна зробити, тільки якщо ви щойно-щойно переїхали і влаштовуєте вечірку з нагоди новосілля або ж живете у незвичному чи відверто дивному будинку (на кшталт маяка чи церкви, переобладнаних під помешкання). Середній клас (серединка і нижчі класи) дуже люблять організовувати ритуальну показуху і навіть часто запрошують друзів, щоб навмисно похвалитися переобладнаним зимовим садом чи кухнею. У вищих колах (верхах середнього класу і догори) така процедури не у фаворі — і серед гостей, і серед господарів. Там потрібно вдавати байдужість до обстави помешкання. Розсипатися у компліментах — це взагалі убого, а гляди, ще й сприймуть як відверту грубість. Хтось мені розповідав, що один герцог, до якого навідався новий сусід, обурювався його нахабству: «Цей хлоп похвалив мої крісла! Яке бісове нахабство!».

Не лише вищі ешелони зациклені на обставі помешкань, відголоски сягають як мінімум середнього класу: вони, може, й не відмовляють собі у задоволенні похизуватися перед гостями новим зимовим садом чи ще чимось схожим, але процедура демонстрації завжди бентежна і трохи неоковирна. Вони проведуть вас до нового викоханого дітища, скажімо, кухні, але одразу ж знітяться і сливе втратять інтерес до демонстрації — будуть скромно і соромливо коментувати предмет своїх гордощів: «Це все було в такому стані, що нам довелося хоч щось зробити!». Або ще можуть сяк-так похвалитися: «З тими мансардними вікнами хоч трохи світліше стало». Або зосередяться на нездоланних труднощах («справжніх жахіттях»), які супроводжували процес ремонту: «Ми мали вкластися в тиждень, але жили в ремонтному срачі понад місяць!».

А от скромна серединка, на відміну від аристократів, не образиться, якщо ви їх похвалите. Та хвалити заведено не щось конкретне, а так — в загальному. Англійці приймають близько до серця все, що стосується їхніх помешкань, тому небезпечно хвалити щось конкретне, адже ви можете помилитися і похвалити зовсім не те або не так. Скажімо, назвете кімнату «затишною» або «веселенькою», а господарі її задумували як стримано елегантну. Тож, якщо ви не дуже добре знаєте господарів, краще обмежтеся нейтральними похвалами на кшталт «мило» і «дуже гарно».

Правило про нестерпного ріелтора

Непомірний пієтет до житла — оце свідчення того, наскільки наше «я» пов’язане з нашим домом, — допомагає пояснити масову і доволі ірраціональну нелюбов англійців до агенцій з продажу нерухомості. У цій країні про ріелторів і слова доброго не скажуть: навіть ті, хто ніколи не мали справи з ріелторами, точно скажуть щось огудне. Вочевидь, це вже залізне неписане правило — продавця нерухомості потрібно постійно висміювати, нехаяти, зневажати і всіляко принижувати. Вони десь з розряду регулювальників дорожнього руху і продавців склопакетів, але з них принаймні є чого збиткуватися, а от чим завинили ріелтори — ніхто, як я з’ясувала, не може сказати напевно.

Коли я розпитувала людей, чому ж вони так гидують ріелторами, то вони не могли відповісти нічого путнього — щось там белькотіли і суперечили самі собі: продавців нерухомості називали тупими і некомпетентними «недоумками», але водночас чомусь їх ганьбили за жадібність, підступність, брехливість і крутійство. Мені в голові не вкладалося, як ріелтори можуть одночасно бути недоумкуватими і хитромудрими, тож я врешті-решт перестала домагатися якогось раціонального пояснення, чому ж їх так не люблять. Натомість зосередилася на вивченні наших взаємин із продавцями помешкань. Що саме роблять ріелтори? Вони приходять оглядати та інспектувати наші помешкання — дивляться своїм професійним оком, оцінюють їх, виставляють на продаж, приводять покупців на оглядини і намагаються таки продати. Що в цьому такого страшного? Власне, все: замініть слово «помешкання» на слово «ідентичність», «особистість», «соціальний статус» чи «смак». Все, що зазвичай роблять ріелтори, стосується оцінювання не просто якогось нейтрального житла, а нас особисто — нашого життя, нашого соціального статусу, нашого характеру і нас як людей. На все це ліплять цінник. Нема нічого дивного, що ми ріелторів на дух не зносимо. Збиткуючись з них і шпигаючи кпинами, ми намагаємося знеболити їхні дії: якщо ріелторів усі мають за недоумкуватих, лукавих та некомпетентних, то й їхні оцінки та висновки вже не такі й важливі, а втручання у нашу приватність — менш травматичне.

Садові правила