Спостерігаючи за англійцями

«Чому, — цікавиться Квест-Рітсон, — сотні англійок із середнього класу мають городчик із висадженими білоцвітими рослинами, городець із овочами і цілу колекцію старомодних троянд? А тому, що це круто або було круто десять років тому. І зовсім не тому, що власники садків вважають ці атрибути красивими і корисними. Насправді їм просто приємно мати ці речі і так вони вивищуються над сусідами. Сади — це символ соціального статусу та фінансових статків». Я б не була такою категоричною і подала б це трохи м’якше: ми не настільки вже переймаємося соціоекономічним підґрунтям наших клумб, як це стверджує Квест-Рітсон. Ми щиро віримо у красу рослин та садового стилю, які ми обрали відповідно до класової ієрархії, та це ніяк не заважає нашим садкам виконувати роль класових індикаторів.

Класові індикатори та похибка на ексцентричність

Наші смаки формуються відповідно до того, що ми бачимо в садках наших друзів, родичів та сусідів. В Англії ви вже змалечку знаєте, які квіти та ландшафтний дизайн є «гарними» і «вишуканими», а які — «вульгарними» і «бридкими». І на момент, коли з’явиться власний садочок, вас «інстинктивно» з душі верне від усіляких гламурних рослин (на зразок цинії, шавлії, нагідків та петунії), декоративних альпійських гірок, пампасної трави, підвісних кошичків, кольорового бальзаміну, хризантем, гладіолусів, садових гномиків і ставочків із золотими рибками. Це якщо ви належите до верхівки суспільства, звісно. Вам до душі будуть підстрижений у формі прямокутників живопліт, старомодні трояндові кущі, бордюри з трав, клематиси, гліцинія, композиції в стилі садового мистецтва епохи Тюдорів та стежини із йоркського каменю.

Садова мода швидкоплинна, і було б помилкою занадто прискіпливо оцінювати садки з позиції класової приналежності, ще й базуючи свої висновки на двох-трьох квіточках і садових атрибутах. Тут також діє «похибка на ексцентричність», як влучно спостеріг Квест-Рітсон: «Як тільки садівник утвердить репутацію спеціаліста широкого профілю, то цілком може признатися у любові до старомодних, плебейських і шикарних / the naff атрибутів». Я ще додам, що садівником можна й не бути врешті-решт достатньо просто бути високоповажним аристократом або належати до верхівки середнього класу. Соціальний ліфт не конче повезе вас додолу, якщо в садку знайдеться чудернацький гном чи цинії. Їх можуть списати на особисті дивацтва.

Для того, щоб визначити соціальний статус власника саду, краще придивлятися до загального стилю, а не зосереджуватися надміру на окремих класово-семіотичних рослинах. Особливо не варто застосовувати цю техніку, якщо ви слабо відрізняєте староанглійську троянду від чайно-гібридної. Якщо глядіти в корінь, садолюби з нижчих соціальних щаблів у виборі садового стилю, зазвичай,і тяжіють до більш претензійних убрань (самі ж вони толерують терміни «кольоровий» і «барвистий») і впорядкованих композицій (вони б сказали «акуратні» і «охайні»), аніж представники вищих ешелонів.

Садки аристократів виглядають простіше, природніше, буцімто в них не вклалися на всі сто. Кольори там спокійніші і трохи навіть вицвілі. Досягнути такої природності, як і в «нюд» макіяжі, не так вже й просто і дуже часозатратно — можливо, що й набагато складніше, аніж ті під лінійку сформовані клумбочки і виструнчені рядочки квітів у садах нижчих класів. Зусилля тут не впадають у вічі. Сад скидається на чарівливий, бурхливий вихор, де ґрунт або не проглядається, або ледь-ледь видніється поміж буйнотрав’ям. Вищі класи та верхівка середнього класу вважає, що педантично викорінювати нещасні пару бур’янців та рівняти під лінійку газони — це явні ознаки приналежності до соціальних низів.

Заможніша верхівка, ясна річ, наймає садівників із нижчих класів, щоб ті рівняли їм газони під лінійку і педантично викорінювали бур’яни. Тому їхні сади можуть часом виглядати занадто прилизаними. У розмові ж ви з’ясуєте, що це в них просто садівник-перфекціоніст та й годі! (Фред — страшний педант — його шляк трафляє, якщо вряди-годи якась нещасна маргаритка схилить голівку на «його» газон!) Манера їхнього нарікання така ж поблажливо-зверхня, як і в бізнесменів та керівників, які збиткуються зі своїх надміру старанних секретарок. («Та мене й близько не підпускають до картотеки! Ще, чого доброго, переплутаю ті її дорогоцінні, розкладені по кольорах, папки!»)

Правило іронічного гнома