Спостерігаючи за англійцями

Можливо, ви вирішили, що будь-яке випадкове зіткнення англійці вважають своєю провиною і одразу ж кидаються вибачатись, чим тільки підтверджують свою вину. Мушу вас запевнити, що висновок помилковий. Рефлекторні вибачення влаштовані так: рефлекс — це автоматична, мимовільна реакція, а не свідоме визнання провини. Це правило у прошивці англійців: будь-який незумисний і небажаний контакт (а для англійців чи не всі контакти є небажаними за визначенням) ми супроводжуємо «перепрошую».

Власне, усілякого роду зіткнення, зачіпання і навіть геть незначущі вторгнення у власний простір потребують вибачень. Для нас слово «перепрошую» — це префікс чи не до всіх питань та прохань: «Перепрошую, цей поїзд їде до Банбері?», «Перепрошую, коло вас можна сісти?», «Перепрошую, чи не скажете, котра година?», «Перепрошую, та ви, здається, сидите на моєму плащі!». Ми перепрошуємо, коли випадково торкнемо когось плечем, проштовхуючись до дверей; перепрошуємо, коли насправді «промазали» і нікого не зачепили — однаково обидві сторони на автоматі скажуть «перепрошую». Ми часто кажемо «перепрошую», коли насправді маємо на увазі «вибачте» (або ж «геть з дороги»), наприклад, коли просимо уступити нам дорогу. Питальне «перепрошую?» означає «Я не почув / не почула, повторіть, будь ласка, ще раз» (або ж просто «Що?»). Само собою зрозуміло, що всі ці «перепрошую» — це не щиросерді вибачення. «Перепрошую», так само, як і «гарно», — це універсальне, прикладне і багатоцільове слово на всі випадки життя. Якщо не знаєте, що сказати, кажіть «перепрошую». Завжди перепрошуйте — це дуже по-англійськи.

Правила «дяк» та «бдлска»

Може, англійці і не говорять багато у громадському транспорті, та коли вони таки розтуляють рота, то, ймовірніше за все, крім «перепрошую» ви ще почуєте «будь ласка» та «дякую» (те останнє часто скорочують до «дяк» та «кую»). Збираючи матеріал до цієї книжки, я вирішила порахувати усі ці Бдлска і Дяки. Кожного разу, сідаючи в автобус, я вибирала місце поближче до водія (у більшості автобусів, окрім тих, що курсують центром Лондона, нема кондукторів — пасажири купують квитки у водія), щоб прослідкувати, скільки пасажирів скажуть «будь ласка» і «дякую», купуючи квиток. З’ясувалося, що більшість англійців дотримуються правил Бдлсків і Дяків, так само, як і більшість водіїв та кондукторів у відповідь, беручи гроші, кажуть «дякую». Та це ще не все: виходячи на потрібній зупинці, пасажири часто знову дякують водієві. У великих містах таке трапляється рідше, а от в невеликих містах та містечках — це звична справа. Я зауважила, що впродовж типової короткої поїздки з центру Оксфорда до околиці міста всі пасажири казали «дяк» і заходячи, і виходячи з автобуса. За винятком зграйки іноземних студентів, які не сказали «будь ласка», навіть коли купували квитки. Багато туристів та гостей країни наголосили на тому, що пасажири-англійці надзвичайно ввічливі. Мої крос-культурні експерименти підтвердили, що рівень ґречності у транспорті таки справді небувало високий. В інших країнах, як я зауважила, пасажири дякують водіям автобусів лише у дуже маленьких містечках, де знають водія особисто.

Та одразу наголошую, що в англійських «Бдлсках» і «Дяках» нема нічого теплого чи товариського — ми їх бурмочемо собі під ніс, навіть не дивлячись в очі і не усміхаючись. Підкреслена ввічливість та ґречність у громадському просторі зовсім не означає, що ми щиросерді, доброчесні та благородні люди. У нас просто є правило про Бдлска та Дяк, яких ми здебільшого дотримуємося. Ретельні «прошу» та «дякую», звернені чи то до водія автобуса, кондуктора або таксиста — це всього лиш чергова маніфестація «ввічливого егалітаризму», про який ми вже згадували раніше. Він свідчить про те, що нам неприємно загострювати увагу на різниці у статусі та на будь-яких моментах, що стосуються грошей. Нам подобається вдавати, що ці люди просто роблять нам послугу, а не виконують свої обов’язки і беруть за це відповідну плату.

І ця гра — двостороння. Зокрема, таксисти очікують не лише оплати, а й подяки: вони почуваються ображеними, коли пасажир просто вручає гроші. Правда, до іноземців вони поблажливіші, адже ті «на більше не спроможні», як сказав мені один лондонський таксист. «В англійців це на автоматі, — пояснив він, — вони кажуть “дякую” та “бувай” або щось на зразок цього, коли виходять з авто. І я їм теж кажу “дякую”. Іноді трапляється якийсь невихований сучий син, який мовчить, та більшість автоматично подякує мені».

Винятки до правила заперечення: таксі і роль дзеркал