Спостерігаючи за англійцями

Як не смішно, але вони порушують правило заборони і таки звертаються — правда, одне до одного. Перебіжчик спонукає незнайомців перезиркуватися, супитися, закочувати очі, закопилювати губу, кивати, зітхати, охкати і навіть коментувати ситуацію (хоч і стиха). Словообмін в черзі нехитрий. Це переважно побуркування, про які я вже згадувала раніше, адресовані перебіжчику: «Ей, тут взагалі-то черга!», «Проходьте, на нас не зважайте», «А ми невидимі, чи що?». Іноді якийсь сміливець навіть наважиться сказати ці репліки достатньо голосно, щоб почув перебіжчик. Та все одно сміливець не наважиться дивитися на чергопорушника і тут же ж відвернеться, якщо вони випадково зустрінуться поглядами.

Спершу може здатися, що такі кволі та в корені ірраціональні потуги безсенсовні, але вони на диво дієві! Таки справді, в Англії легше, аніж будь-де у світі, пробратися без черги. За умови, звісно, що ви можете стерпіти принизливі покашлювання, насуплені брови, охкання і побуркування, інакше кажучи, — якщо ви не англієць чи англійка. З моїх нескінченних спостережень за чергами я зауважила, що багато іноземців просто не зауважують всіх цих сигналів, чим вкрай вибішують англійців. А от для перебіжчиків-англійців покашлювання і сердиті погляди — просто нестерпний тягар. Пробравшись без черги, вони навіть чванькувато поводяться, але одразу видно — вони подумають двічі, перш ніж провернути цей фокус ще раз. Щоправда, спроби пробратися без черги часто «душать в зародку» саме за допомогою виключно невербальних сигналів. Часто доводилось спостерігати, як потенційні перебіжчики готувалися до наскоку, а потім, зіткнувшись із парою насуплених брів, попереджувальними покашлюваннями і агресивними поставами, скоренько міняли стратегію і покірно ретирувалися у хвіст черги.

Подекуди навіть непряме зауваження, прогугнявлене стиха, але достатньо голосно, щоб перебіжчик почув, діє чудотворно — при чому навіть на пізніх етапах чергооминання. Спостерігати за поведінкою та реакціями обидвох сторін — навдивовижу захопливо! Починається все з перешіптування в черзі (до сусіда по черзі або просто в нікуди): «А мене тут ніби і нема!». Ремарка може бути й іншою, але такою ж саркастично в’їдливою. Перебіжчик тут же здивовано округлює очі і глипає невинно, при цьому кажучи щось на кшталт: «О, перепрошую! Ви тут стояли?». Тоді негайно посувається набік і уступає місце тому, хто гугнявив про порядок черги. Ага, але тепер все стало з ніг на голову — гугнявий борець за справедливість почервонів як рак, стушувався і потупив очі. Рівень дискомфорту прямо пропорційний до рівня сарказму зауваги, оскільки «шпилька» тепер обернулася проти самого борця за справедливу чергу — так присоромити або ж навіть грубо образити невинного, який просто помилився.

Далі приборкувач перебіжчика займає своє законне місце в черзі, але стоїть похнюпившись і бурмоче вибачення, дякує невідомо кому — цілком очевидно, що ані радістю, ані звитягою тут і не пахне. Іноді я навіть була свідком, як засоромлені поборники черги давали задній хід: «Е-е-е, м-м-м, ні, все гаразд, проходьте вперед».

Правило невидимої хореографії

Ми б собі заощадили незручностей та ворожнечі, якби спромоглися на рішучий прямолінійний опір — просто сказати перебіжчикові: «Перепрошую, але тут черга». Та це не для нас. Типові відповіді більше схожі на те, що психотерапевти називають терміном «пасивна агресія». І якщо психотерапевти прочитають ці рядки, то вони, напевно, порадять відправити усю націю на одні з тих курсів «Дій рішуче!». І вони мають рацію, як не крути, рішучість — точно не наша найсильніша риса. Ми спроможні на вияв агресії — це може бути відверте насильство, девіантна поведінка або ж просто пасивна агресія, яка ні до чого не приведе. Ми спроможні на зовсім протилежне — на аж занадто ввічливу відстороненість і таку ж стоїчно відсторонену покірність. Ми борсаємося поміж цих крайнощів і ніяк не можемо зупинитись на золотій середині, як це личить рішучим, зрілим, соціально адаптованим людям. Та, зрештою, світ би був напрочуд нудним, якби всі поводилися правильно, мудро і рішуче, як цього вчать на курсах соціалізації. Та й мені було б не так весело за всім цим спостерігати.

Як би там не було, та в чергах по-англійськи є свої плюси. За першої ж невизначеності, як-от у прикладі з «двома касирами за одним прилавком», про який я розповідала трохи раніше, ми наводимо лад по-своєму, — тихо і без метушні. От, скажімо, з тими двома касирами — ми, просто відступивши від каси на пару кроків, формуємо одну впорядковану чергу, щоб перший в черзі міг спокійно доступитися до вільного касира.