Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Перш ніж підступитися до розмови про неписані соціальні правила, що стосуються автомобілів та водіння, нам слід з’ясувати певні автомобільні «універсалії». У людей, до якої культури б вони не належали, доволі дивні та складні взаємини з автомобілями. Перше, що треба собі втямити в контексті нашої розмови — це те, що автомобіль зовсім не є засобом пересування. Власне, це могло прозвучати занадто категорично, тож пом’якшу — те, що авто транспортує нас з пункту «А» до пункту «Б», мало впливає на наші з ним взаємини. Автобусами та потягами ми просто долаємо відстань з пункту «А» до пункту «Б». Автівка ж — це частина власного простору, частка нас самих і нашої соціальної ідентичності. Автобусом можна дістатися до крамниці і назад, але ви ніколи не сприймаєте їх як власний простір і не почуваєтеся там як вдома. Потяг завезе вас на роботу, але він нічого не додасть до вашого соціального та психологічного портрету.

Це крос-культурні універсалії — основоположні та очевидні факти про взаємини людей та автомобілів. А тепер час повертатися до розмови про англійськість, адже англійці, наперекір усім націям, схильні спростовувати, чи то пак, навіть рішуче заперечувати один із цих фактів.

Правило нехтування статусом

От наприклад, англійці переконані, принаймні їм так подобається думати і вони ще й часто до останнього стоятимуть на своєму, що у виборі автомобіля статусність не має жодного значення. Навіть на хвилі тотального захоплення BMW, цього символу всіх успішних яппі, англійські бізнесмени, які стриміли до соціального росту, вперто стверджували, що обрали BMW з огляду на неперевершену німецьку якість, дизайн, комфорт, надійність, швидкість, керованість, короткий гальмівний шлях, низький коефіцієнт спротиву та ряд інших раціональних бездушних характеристик. Імідж тут взагалі ні до чого. Статусність так само. Як і марнославство. Ніхто й не думав пишатися перед колегами, сусідами та дівчатами. Ні, ні, що ви! Хай йому грець, це ж просто дуже хороше авто!

Ніде правди діти — англійки, як і декотрі англійці, можуть визнати, що на вибір того чи іншого авто вплинув естетичний і навіть емоційний чинник. Чоловіки скажуть, що їхній крутий «Пóрше» чи велетенський «Мерседес» — це «прекрасне авто», жінки ж визнають, що вибрали модний «Фольксваген Жук», бо він «такий миленький». І ті, й інші навіть зізнаються, що з першого погляду «закохалися» в «розкішне» авто в салоні, або ж, що завжди «слабували» на MG чи Міні. Але так само вони можуть розповісти, що «прикипіли душею» до свого старенького іржавого корита.

Ми можемо зайти ще далі і визнати, що обрали те чи інше авто, щоб підкреслити «індивідуальність» та імідж (показати, які ми круті, вишукані, стильні, веселі, дивакуваті, ексцентричні, спортивні, зухвалі, сексуальні, шляхетні, таємничі, практичні, мужні, серйозні, вправні та ін.). Та соціальний статус тут ні до чого. Ми ніколи не зізнаємося, що купили чи просто мріємо про певний автомобіль тому, що він асоціюється із соціальним класом чи прошарком, до якого ми мімікруємо.

Класові правила

Тест «Мондео»

Та правда в тому, що на вибір автомобіля, як і на все решта в Англії, впливає класовість. Якщо ви взялися за дослідження або ж просто вродилися страшенно цікавськими, ви б змогли хитрощами виманити в англійців зізнання — хоч і непряме — які класові упередження продиктували вибір тієї чи іншої марки авто. Для цього навіть не треба випитувати, який автомобіль вони мають чи про який — мріють. Можна просто спитати, які марки їм не до вподоби і які б вони нізащо не купили. Досить лиш згадати про «Форд Мондео»[46] як середній клас — верхівка і середина — одразу ж почне крутити носом і сипати жартиками про страхових агентів і «дядька з Есекса». Інакше кажучи, їм це авто асоціюється з дном середнього класу. «Хлопець на Мондео» — так інакомовно називають соціальний прошарок низів середнього класу.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература