Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Іноземцям наші тонкощі стояння в чергах можуть здатися трохи дивними, але для англійців — це друга натура. Ми дотримуємося усіх законів інстинктивно, навіть не замислюючись. Незважаючи на всі наявні непорозуміння, ірраціональність та відверту абсурдність, які я щойно описала, результат один — ми просто прекрасно стоїмо в чергах! І з цим не посперечається ніхто у світі! Заради справедливості скажу, що це був не комплімент: про наш талант до черг люди зазвичай говорять глузливо, адже, на їхню думку, лише марудні зануди, ще й покірні, як вівці, будуть пишатися вмінням терпляче шикуватись у впорядковані шеренги («Англійцям б дуже добре зайшов комуністичний режим, — сміються вони, — ви так гарно стоїте в чергах!»). Наші критики — і ті, хто нас медом мажуть, — охоче визнають, що людина в черзі — це чесна людина, але не та, яку називають особливою і яскравою.

А все тому, що вони не дуже придивлялись до наших черг. Спостерігати за чергою — це майже те саме, що споглядати за мурахами і бджолами. Якщо дивитись неозброєним оком, то англійська черга справді може здатися нудною та нецікавою: просто собі шеренга людей, які терпляче чекають своєї черги. Та досить взяти на озброєння соціологічний мікроскоп, як ви побачите, що кожна черга — це міні-драма, але не просто собі «комедія характерів», а справжня епопея про життя людей. Вона сповнена інтриг та підступів, драматичних моральних дилем, почуття честі та альтруїзму, мінливих союзів, люті та примирення. Коли я дивлюся на чергу до каси, десь на Клепхем Джакшн, знаєте, що я бачу? Ну, може, й не зовсім «Війну та Мир», а… таке щось більш англійське, стриманіше, скажімо, «Гордість та упередження».

Дуже англійський триб’ют

Коли загинула Принцеса Діана, я була вражена тим (окрім решти), як преса не може надивуватися реакції людей і називає її дуже «неанглійською». Реакцію називали не інакше як «безпрецедентний всенародний лемент» і «безпрецедентний масовий вияв емоцій», а також було чимало чудернацьких заявок, буцімто надзвичайний сплеск емоцій знаменує «переломний момент» в англійському характері — ми пустили сльозу, ми всі випустили емоції назовні, ми ніколи не будемо такими, як раніше, і так далі, і так далі.

А в чому ж, якщо бути точними, полягає «безпрецедентність масових виявів емоцій»? Придивімося до світлин та відео натовпів. Що всі ці люди роблять? Вони вишикувалися в черги. Ось що вони роблять. Стоять у черзі, щоб купити квіти, потім — щоб покласти квіти. Вистоюють кілометрові черги, щоб записати співчуття в жалобну книгу. Годинами чекають потяги і автобуси, щоб дістатися додому після цілодобового стояння в чергах. А потім, десь через тиждень, вони стояли в чергах на автобус чи потяг, щоб дістатися на похорон. Цілу ніч стояли в черзі, щоб зайняти місце, з якого добре видно похоронну процесію. Знову стояли в черзі, щоб купити ще квітів, прапорців, газет. Щоб купити собі пити — теж стояли в черзі. Потім годинами слухняно стояли, щоб подивитися на похоронний кортеж. Потім знову йшли займати чергу на автобус, потяг, метро і таксі, щоб дістатися додому. І все тихо, дисципліновано, гідно.

Звісно, люди плакали, але не верещали і не завивали, не дерли на собі одяг і не посипали голову попелом. Перегляньте відео. В момент, коли домовину виносять крізь ворота Палацу, чутно доволі кволі «верески» — один чи два. Таку поведінку вважали непристойною, крикунів швидко втихомирили, натовп не підхопив плачі і спостерігав за процесією в супокої. Люди, що в перший день прийшли висловити співчуття, несли квіти. Усі підхопили, вирішивши, що так буде правильно, і покірно продовжили покладати квіти. Після похорону хтось почав кидати квіти вслід катафалку, і знову — натовп чемно продовжив. (Ніхто не кидав квіти на домовину, яку везла карета, запряжена кіньми, адже попри не по-англійськи зворохоблені почуття, ми чудово усвідомлювали, що цим можна сполохати коней.)

І квіти, і сльози були, але ні те, ні інше я не вважаю нетиповою реакцією на болісну втрату та похорон. Поза тим, англійці провели Діану дуже по-англійськи: вони робили те, в чому їм немає рівних — стояли в чергах.

Автомобільні правила

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература