Спостерігаючи за англійцями

У правилах стосовно доглянутості автомобілів, звісно, є уточнення, і стосуються вони гендерної диференціації. До якого класу б не належали жінки, їхні авто трохи занедбаніші, ніж автомобілі чоловіків. Вони розкидають по салону обгортки від цукерок, носовички, гублять поміж сидіннями рукавички, шалики, мапи, записочки і всякий дріб’язок. Чоловіки ж зазвичай більше «дбають» про свої автівки, і їх шкребе безлад у дрібничках — вони намагаються все запхнути у бардачок чи в кишеньки за сидінням. Сумбурний хаос розкиданих дрібничок — не для них. Варто додати, що і чоловіки, і жінки з вищих кіл заплющують очі на розруху, зроблену собаками (такий імунітет ще мають низи робочого класу і маргінали): салон авта встелений псячою вовною, а оббивка подерта кігтями. Впевнена серединка і низи середнього класу замикають собак у відповідних секціях позаду сидінь.

Низи середнього класу часто вивішують на дзеркало заднього виду плоский, деревоподібний за формою, ароматизатор-висюльку — він має поглинати собачий запах. Та чого тільки собачий — будь-який запах! В їхніх домівках (як і в житлах мідлів середнього класу) теж повно всяких ароматизаторів: для туалетних кімнат, для килимів та для чого завгодно. Мідли середнього класу знають, що декорувати дзеркало заднього виду ароматизаторами у формі деревця — та, зрештою, вивішувати будь-які декори — це яра ознака соціальних низів. Власне кажучи, ви не побачите жодних декорів в автомобілі середнього прошарку середнього класу, а також до цього не схильні вихідці з вищих соціальних кіл. Песики, що кивають головою, коти Гарфілди, усілякі миленькі тваринки, розмазані по вікнах, — це все непомильні ознаки низів середнього класу і вихідців із робочого класу. До цих ознак також належать наліпки на лобовому склі та на капоті, які б мали інформувати навколишніх про те, де люблять відпочивати та куди ходять релакснути власники автівки. Правило «ніяких наліпок» має всього два винятки: перший — промо-стікери для збору коштів безпритульним тваринам, другий — стікери, що повідомляють про «Немовля на борту». Їх можна побачити на задньому склі автомобілів, що належать і низам середнього класу, і мідлам середнього класу. Правда, на наліпках, які чіпляють мідли, нема явної реклами дитячих підгузків. (Межові представники верхівки середнього класу — ті, що ледь-ледь випнулись понад середній клас, — теж можуть почепити наліпку «Немовля на борту». Однак, більшість представників верхівки середнього класу, особливо інтелігенція, ніколи собі такого не дозволять.)

Правило мобільної фортеці

На початку підрозділу я вже згадувала, що фактор «власного простору» — критичний у стосунках з автомобілем. Коли 1949 року Форд назвав свою модель автомобіля «вітальнею на колесах», то він влучив у саму ціль — глибинну потребу людини мати власну територію і відчуття безпеки. Цей аспект автомобільної психології притаманний усім народам по всьому світу, але для англійців — особливо актуальний. А все тому, що ми маємо особливі сентименти до помешкань, а якщо копнути глибше — тому, що ми патологічно зациклені на приватності.

Дім для англійця — фортеця, а коли англієць їде кудись автівкою — частка фортеці мандрує з ним. Ми вже це бачили у громадському транспорті — англійці зі шкіри пнуться, щоб втримати ілюзію приватності: ми вдаємо, що незнайомців навколо просто не існує, старанно уникаємо будь-яких контактів та розмов з ними. У пересувних фортецях плекати самообман набагато простіше, адже тут нас охороняє не вигадана, як у громадському транспорті, «бульбашка», а така справжня — з металу та скла. Ми можемо прикидатися, що ми не лише на самоті, а що ми ще й вдома!

Правило страуса

Ілюзія приватності спричинилася до доволі дивної поведінки, яку годі назвати англійською. Страуси, сховавши голову в пісок, думають, що вони невидимі, — так само думають англійці, їдучи в авто. Запросто можна побачити водіїв, що длубаються в носі, шкробаються в інтимних місцях, співають і «дригаються» у такт музиці, дико сваряться з чоловіком чи дружиною, цілуються чи голубляться — роблять все те, що зазвичай ми робимо вдома, за зачиненими дверима. А тут — за пару кроків від водіїв та пішоходів, у всіх на очах!

Відчуття домашнього затишку і захищеності, яке нам дає авто, однак, спонукає до ще більш викличної поведінки. Навіть ті англійці, які зазвичай доволі ввічливі, якось непомітно скочуються до грубих жестів, образливих коментарів та погроз іншим учасникам дорожнього руху. Захищені бульбашкою нашого авта, ми говоримо таке, на що б ніколи не наважилися за межами захисного обладунку.

Свавілля на дорогах і «Ностальгія за старими добрими часами»