Спостерігаючи за англійцями

Ризикуючи головою, я таки скажу, що наші водії, попри всі дивацтва із захистом власної території, справедливо славляться дисципліною, виваженістю та ввічливістю. Іноземні інформатори звернули увагу на врівноваженість англійських водіїв — їхні звички та поведінку на дорозі, а для нас в цьому немає нічого особливого. Ми настільки звикли до цього, що сприймаємо порядок на дорогах як належне: вас швидко пропустять, якщо ви виїжджаєте на головну дорогу з бічної чи узбіччя; вам обов’язково подякують за те, що ви уступили дорогу; майже всі водії тримаються на безпечній відстані одне від одного, не «підтискають» і не сигналять шалено, коли хочуть йти на обгін; на односторонніх вулицях або на вулицях, де вздовж припарковані автомобілі, що утруднює рух і робить вулицю, по суті, односторонньою, люди чемно притискаються до бордюру, щоб дати дорогу іншому авто, і обов’язково за це подякують; усі водії пропускають пішоходів на переході, навіть якщо пішоходи ще й кроку не ступили на проїжджу частину. (Якось мені зустрівся турист, який ніяк не міг натішитися цьому і постійно повторював експеримент — він зачудовано насолоджувався тим, як дорожній рух зупиняється не через світлофор і не через знак «стоп», а лиш за його велінням.) Сигналити без упину ми вважаємо прийнятним лише за крайньої потреби і в екстрених випадках, наприклад, коли потрібно попередити інших водіїв про небезпеку, інакше це вважається неввічливим; ми не горлопанимо будь-що — щоб поспілкуватися з іншими водіями і вихлюпнути надмір емоцій — як це роблять в Європі, та й будь-де у світі. Навіть якщо ви забарилися і не помітили, що вже зелене світло, водії-англійці не будуть сигналити одразу, а дадуть хвильку часу, сподіваючись, що ви рушите самі, без нагадування, а як ні, то вони тихенько, майже вибачливо, «бібікнуть», що вже зелене і час би рушати.

Я не кажу, що англійці є втіленням водійських чеснот і наділені якимось дивовижним ангельським терпінням, що притаманне тільки їм. Мені йдеться лиш про те, що в нас є правила та звичаї, які зобов’язують триматися виважено. Англійці за кермом, як і решта нормальних людей, сердяться і дратуються, і лайка їхня не менш запальна, але вони все це роблять, сидячи в авто із зачиненими вікнами, а не висовуються з вікна і не виходять на вулицю «влаштовувати сцену». Якщо комусь увірвався терпець — аж до шалу та іскор з очей, до фізичної розправи, — то це вже ситуація скандальна, і її будуть бурхливо обговорювати декілька днів, вона стане підтвердженням «епідемії свавілля на дорогах», занепаду моральних цінностей та ін. Деінде у світі це був би просто собі неприємний, нічим не особливий, інцидент.

Правила чесної гри

Поведінку англійців за кермом можна вважати продовженням поведінки в чергах — тут діють ті ж принципи справедливості та доброчесності. Буває, що люди «хитрують» і не хочуть дотримуватися справедливої почерговості, тоді їхня нечесна поведінка викликає справедливе обурення загалу — достоту, як і з перебіжчиками, які не хочуть стояти в черзі. Водії знають про небезпеку «потенційних» хитрунів — тут все так само, як і в піших перебіжчиків: вони скоса зиркають навсібіч, торують собі шлях до цілі, ні з того, ні з сього вискакують поперед носа іншим водіям і перешкоджають здійснити маневр. При цьому вони ще й не дивляться іншим водіям у вічі!

Коли назбирується черга автомобілів, щоб звернути з крайньої смуги чи виїхати на головну дорогу, то недобросовісні водії «хитрують» — вони перелаштовуються у смугу, де рух йде швидше, обганяють чергу і прилаштовуються попереду. Така поведінка рівнозначна недотриманню черги пішоходами. Чергопорушнику загрожує все те, що і пішому перебіжчику: насуплені брови, обурені погляди і образи, стиха сказані самі до себе. Ще, може, буде пара роздратованих та образливих жестів, та їх майже завжди демонструють з-за безпечно зачинених вікон. Однак, їм майже ніхто не сигналить — у нас є неписане правило, що сигналити та біпкати «з люті» не можна. Ми це приберігаємо на випадок, коли поведінка водія є потенційно небезпечною, а не просто аморальною.

Серед водіїв тактика запобігання непослуху чомусь спрацьовує гірше, аніж серед піших чергопорушників, — справа в тому, що тут менше шансів нахапатися публічного сорому. У затишку мобільних фортець і ще й маючи змогу швиденько втекти від ганьби осудливих поглядів та гнівних жестів, англійці чуються менш вразливими до й так доволі в’ялих напучувань, а відтак — порушувати правила навіть легше. Та суть не в тому, що водії більш схильні до опортунізму, — їх, насправді, очевидна меншість. Більшість водіїв майже завжди ведуть «чесну гру».

Правила роботи