Спостерігаючи за англійцями

Через те, що ми інстинктивно уникаємо надмірної серйозності у бізнесових справах та під час розмов на робочі теми, невтаємничені іноземці почуваються доволі незручно: їм незрозуміла наша відсторонена, млява і байдужа манера. Складається враження, як сказав мій проникливий інформатор-іноземець, що англійцям «до всього байдуже — зокрема і до себе, і до товару, який вони мали хоча б спробувати продати». Схоже, що пасивність та стриманість у справах є цілком звичною практикою у всіх професіях та сферах — від різноробочих до високооплачуваних адвокатів. Не можна показувати зацікавлення товаром чи послугою, яку ви надаєте, навіть якщо вам насправді не терпиться якнайшвидше укласти угоду, не можна, щоб це було помітно збоку — така поведінка вважається негідною. Холоднокровний підхід спрацьовує з англійськими покупцями та клієнтами, адже для англійців нема нічого огиднішого, аніж полум’яна заповзятість продавців — від запопадливої нав’язливості ми одразу знічуємось і вступаємося геть. А от з іноземцями така байдужість може виявитися проблемою. Вони сподіваються хоча б на дещицю ентузіазму до роботи, особливо якщо ми намагаємося довести її цінність та переваги.

Правила іронії та знецінення

Любов англійців до іронії, особливо до знецінення, все тільки ускладнює. Ми не лише не спроможні виявити відповідний рівень ентузіазму до роботи, а ще й погіршуємо ситуацію коментарями на кшталт: «Гм, ця штуковина цілком може бути, беручи до уваги, що…» — та «Могло бути значно гірше», — намагаючись переконати, що за всі гроші світу не знайти кращих майстрів для облаштування горища чи таких метикуватих юристів (підставте потрібне). Далі — ще гірше: маючи на увазі: «Так, звісно, без проблем», — ми кажемо: «Та, думаю, якось дамо раду»; «Ви б нам дуже допомогли», — замість «Заради Бога, це мало бути зроблено ще вчора!»; «Здається, виникла невеличка проблема», — коли все пішло шкереберть. (Ще один суто англійський варіант коментаря про, скажімо, провал у підписанні багатомільйонної угоди, звучить так: «Все пройшло доволі непогано, правда?»)

Іноземні колеги та клієнти не одразу розуміють, що коли англійці кажуть: «О, справді? Як цікаво!» — то вони можуть мати на увазі: «Не вірю тобі ні на йоту, брехло нещасне». А можуть і не мати. Ця фраза цілком може означати таке: «Мені нудно, і я не слухаю, та все ж намагаюся поводитися ввічливо». Або хто його зна, може їм справді цікаво, і вони зачудовано вас слухають. То ніколи не відомо. Складно бути певним: навіть самі англійці, які «нюхом» чують іронію, не можуть сказати напевне. У тому й криється проблема іронії: іноді ми таки кажемо те, що думаємо, але постійне звертання до іронії чимось нагадує ситуацію з хлопчиком, що постійно кричав: «Вовк!». Коли вовк таки дійсно є, тобто коли ми справді кажемо те, що думаємо, наші слова, цілком очікувано, сприймають доволі скептично, а іноземці й поготів не розуміють, що відбувається. Англійці вже звикли до цієї постійної непевності, і, як сказав Прістлі, атмосфера серпанку, де «напрочуд зрідка буває ясно», дуже сприятлива для гумору. Одначе у світі бізнесу та роботи навіть мій інформатор, англієць до кісток, зауважив, що «крапля ясності не зашкодила б», хоча, як він додав, «ми й так непогано виплутуємося з того всього».

Іммігрант з Індії, який впродовж багатьох років героїчно намагався вести справи в Англії, сказав мені, що він не одразу скумекав, що не так з нашою іронією: попри те, що іронія є явищем універсальним, «в англійців вона не така, як в індійців. В індійців вона дуже неоковирна — ми весь час підморгуємо, ведемо бровами і змінюємо тон на комічний, щоб зразу було ясно — ось іронія. Ми можемо сказати: “Невже? Та що ж ви не кажете?” — коли не віримо комусь, але ми обов’язково сигналізуємо, що це жарт. Та так роблять майже всюди у світі — дають підказки. Так принаймні мені траплялося. І тільки англійці незворушні, коли іронізують. Кейт, та я розумію, що то так має бути, так значно веселіше — індійська іронія взагалі не потішна, чесно, куди там з тими великими неоновими вивісками “іронія”. Та все-таки англійці для власного ж добра могли б хоч іноді висловлюватися ясніше».

А втім, більшість англійців страшенно пишаються своїм почуттям гумору і зовсім не переймаються тим, як воно ускладнює життя іноземцям. Згідно з опитуванням, яке провів Пітер Колет, мій друг, що працює в галузі соціальної психології, успішні британські бізнесмени з досвідом роботи по всій Європі переконані, що діловий клімат у нас набагато веселіший і невимушеніший, ніж деінде в Європі. Хіба Ірландія є винятком (я не зовсім зрозуміла, чи це означає, що ми вважаємо буцімто ірландці мають краще почуття гумору, чи то пак, ми з них охочіше сміємося). Єдині, хто нам хоч трохи може дорівняти, — це іспанці. Бідолашні німці взагалі плентаються в самому хвості, що цілком відповідає популярному стереотипу про те, що вони начисто позбавлені й натяку на почуття гумору. Можливо, однак, що ми не вважаємо їх смішними. А це, погодьтесь, дві великі різниці.