Спостерігаючи за англійцями

Такі масові лементи, коли правило заперечення тимчасово призупиняє свою дію, надають змогу прискіпливому антропологові пробити захисну броню пасажирів — йому випадає небувала нагода запитати про двійко-трійко насущних моментів і не скидатися при цьому на надто надокучливих і цікавських. Мені доводилося проводити процедуру швидко, інакше б пасажири подумали, що я не зрозуміла суть похибки на нарікання — її виключно тимчасовий характер — і націлилася на довгу балачку.

Може здатися, що вичікувати збої та неполадки — це не найнадійніший і не те щоб задовільний спосіб проводити польові дослідження. Так може здатися тільки тим, хто мало знається на примхах англійського громадського транспорту!

Всі, хто тут живе, знають напевне, що мало яка подорож закінчиться вчасно і без халеп у процесі. І якщо ви англієць чи англійка (ще й з великим серцем), то ви, без сумніву, втішитесь, що хоч одна особа на всю країну має вигоду з того листя та корів, повеней та заторів, несправних двигунів та світлофорів, водіїв, що самовільно відлучилися з робочого місця, неправильно переведених залізничних стрілок та ще безлічі всяких дивних перешкод та дисфункцій.

Окрім опитувань у час масових нарікань, громадський транспорт послужив мені ще й місцем для проведення неодноразових «офіційних» опитувань — я маю на увазі інтерв’ю, де об’єкт опитування знає, що його чи її опитують. Власне, мій улюблений метод проводити опитування під прикриттям звичайної буденної розмови виявився абсолютно не ефективним в полі дії правила заперечення. На «ура» він спрацьовує в пабах та барах, на перегонах, вечірках та в місцях, де розмови між незнайомцями цілком прийнятні (якщо, ясна річ, вони відповідають строгому протоколу). Тож в таких умовах простіше одразу чесно признатися, що я проводжу дослідження для майбутньої книжки. Краще чемно спитати, чи люди не проти відповісти «на декілька запитань», аніж переступати через правило заперечення і втягувати їх у спонтанну бесіду. Науковець з блокнотиком в руках — це, звісно, надокучливий об’єкт, та хоч не такий страшний, як випадковий незнайомець, що лізе зі своїми розмовами невідомо чого. Якщо ви просто заговорите до англійця десь в поїзді чи автобусі, то він, скоріш за все, подумає, що ви напилися, обдовбалися наркотою або психічнохворі.[43] Антропологів не особливо люблять і цінують у суспільстві, та все-таки нас толерують більше, ніж пияків та втікачів із психлікарні.

Однак, з іноземцями формальності зайві, оскільки вони не мучаться страхами, соціальними заборонами та не зациклені на приватності, як англійці. Вони, здається, радо вступають у невимушену розмову. Власне кажучи, багато хто з туристів дуже тішився, що я трапилася їм у транспорті: врешті вони зустріли серед місцевих когось «соціального» і «товариського», і ще й охочого поговорити про їхні враження від Англії та англійців. Попри те, що я волію проводити неформальні, анонімні інтерв’ю, я не могла себе пересилити і розвіяти ілюзію про балакучих англійців, а ще й одним махом зіпсувати їм відпочинок, признавшись у корисливих цілях. Правда, іноді — особливо коли емоційні туристи зізнавалися, що завдяки мені вони вже не вважають англійців холодним та відстороненим народом — мене гризли докори сумління. По змозі я завжди намагалася пояснити, що англійці в транспорті дотримуються правила заперечення. Я спрямовувала туристів до більш товариських місць, як-от до пабу. Якщо ж так сталося, що ви були одним із тих туристів, яким я задурила своїми «інтерв’ю» голову, то можу лишень перепросити і подякувати за вклад у дослідження. Я дуже сподіваюся, що книжка змете геть усі можливі непорозуміння і прояснить ситуацію.

Похибки на телефонні розмови по-страусячому

Я вже раніше згадувала, що правило заперечення має два аспекти: перший — ми прикидаємося, що людей навколо нема, другий — часто ми прикидаємося, що й нас теж нема. Привертати до себе увагу у громадському транспорті, на думку спільноти, — просто немислимо. Одначе, є люди, які переступають через цю заборону — вони голосно говорять і сміються собі, замість того, щоб ховатися тихенько за газетою, як це заведено. Та цих говорунів завше меншість, і решта дивиться на них з осудом.