Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

А от «похибка заради інформації» — більш помічна. Можна переступити через правило заперечення, коли потрібно запитати про щось життєво важливе, наприклад: «Це потяг до станції Паддінгтон?», «А він зупиняється на Редінгтон?», «Підкажіть, будь ласка, з цієї платформи іде поїзд на Клахем Джанкшн?». У відповідь часто можна почути щось доволі жартівливе. Я збилася з рахунку, скільки разів на моє стривожене: «Це поїзд до Паддінгтон?» — відповідали ось так: «Та я дуже на це сподіваюся!», «Краще б їхав, а то капець мені!». Коли я питалася: «Чи це швидкий до Лондона?» (мене цікавило, чи це експрес, а не поїзд, що віддає честь кожному стовпові) — то якийсь сиромудрий розумник обов’язково відповідав: «Це залежить, що ви вкладаєте у поняття “швидкий”. По суті, похибка на ввічливість мало чим відрізняється від похибки на отримання інформації — отримавши бажане, співрозмовники повертаються у режим заперечення. Жартівлива відповідь іноді свідчить про те, що співрозмовник готовий обмінятися ще двома-трьома словами — особливо, якщо ви вміло спрямуєте розмову в русло «похибки на нарікання».


Похибка на нарікання

«Похибка на нарікання» зазвичай виникає, коли щось іде не так, наприклад: у гучномовець оголосили, що літак чи потяг затримується або й зовсім скасовується; потяг ні з того, ні з сього зупинився в якійсь дірі; довгенько довелося чекати, поки водій здасть зміну; чи сталася ще якась невідома напасть.

Тоді англійці раптово прозрівають і зауважують, що навколо повно пасажирів. Наша реакція завжди однакова і легко прогнозована — так, ніби все відбувається за здалегідь спланованим сценарієм. От оголосять про затримку потяга або раптову зупинку десь посеред поля, і одразу в хід іде мова жестів: люди ловлять погляди одне одного, зітхають голосно, обмінюються стражденними посмішками, стенають плечима, ведуть бровами і закочують очі. І все це ще й супроводжується в’їдливими або ж вимученими коментарями про плачевний стан залізниці. Хтось обов’язково скаже, що «Та так завжди!», а хтось докине: «І що ж тепер?» або «Господи Ісусе, а цього разу що сталося?». Чи більш лаконічний варіант «От срань»!

Нині ви ще й майже напевно почуєте як мінімум один коментар, де згадується «неправильне листя». Йдеться про легендарне виправдання, яким управління залізниці намагалося виправдати транспортний колапс — це, мовляв, все через «листя на колії». Коли ж їм резонно зауважили, що опале листя — цілком звична річ для осені і ніколи раніше не гальмувало роботу залізниці, вони проскиглили у відповідь, що це «неправильне листя». Ця однозначна безглуздість одразу ж стала мемом — заголовки газет, випуски новин на телебаченні рясніли тим листям, а жарт і досі живе в народі. Його часто переінакшують на новий лад, залежно від ситуації: якщо оголосили, що поїзди затримуються через снігопад, то хтось обов’язково втне: «Неправильний сніг, мабуть!». Одного разу я чекала на електричку в себе, на приміській станції в Оксфорді, коли оголосили, що рух затримується через «корів на колії у Банбурі»[42]. Тут же троє людей в унісон вигукнули: «Неправильні корови!».

Халепи на кшталт цих, здається, діють на англійців дивовижно — вони одразу ж гуртуються. Вочевидь, вся суть в опозиції «вони і ми». Нагода понарікати, ба, навіть насолодитися дотепним бідканням — спокуса ще та! Масові жалі через затримку поїздів та інші неполадки руху громадського транспорту дуже скидаються на ниття через погоду: абсолютно беззмістовні, адже ми всі чудово усвідомлюємо і стоїчно приймаємо, що ніщо не може змінити і не змінить ситуацію на краще, та дуже помічні в ролі соціальних фасилітаторів.

Похибка на нарікання — це, як би там не було, ще один «виняток, що підтверджує правило». Ми буцімто й навчилися оминати правило заперечення, щоб потішитись улюбленим заняттям, а заразом і зав’язати доволі довгеньку дискусію на тему фейлів та недоліків громадського транспорту (ще можна заторкнути тему некомпетентності влади, компаній та урядових відомств, що мали б відповідати за незадовільний стан системи), та водночас всі чудово розуміють, що ті балачки — «одноразові». Відтак весь процес — це зовсім не переступ через правило заперечення, це всього лиш тимчасове призупинення його дії. Пасажири собі знають, що можуть влаштувати масові нарікання на потяг, який затримується. Однак, це їх ніяк не зобов’язує наступного ранку розпочати бесіду з друзями-плакальниками. Та й, зрештою, зауважувати їх теж необов’язково. Правило заперечення призупиняє дію виключно на час масових лементів. Коли потік нарікань пересихає, всі замовкають і ми ще з рік можемо ігнорувати одне одного. Ну або ж до наступної напасті у вигляді злочинного листя чи суїцидальних корів. Винятковий статус похибки на нарікання лишень укріплює непохитність правила.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература