Сварлива рок-зірка в літах

Дивлячись заднім числом, я їхав трохи досить швидко, але нічого особливого, крім того, Vauxhall мав хороші гальма в порівнянні з Anglia. Ви можете зупинитися на монеті в шість пенсів. Я зупинився зовсім поруч з машиною директора...

…Все було б абсолютно добре, якби він досі не був у машині і випадково відкрив водійські двері саме тоді, коли мій Vauxhall прибув на місце поруч із ним.

Я і справді красиво припаркував свою машину.

Єдина заковика полягала в тому, що я під час цього процесу зніс власною машиною директорські двері Капрі та притиснув їх до стіни. Я все ще бачу, як він сидить там, вражений, з дверною ручкою в долоні, дивлячись спочатку на мене, потім на відірвані двері автомобіля, які зараз були притиснуті до цієї стіни.

Він вийшов, почесався і пішов.

Загальний збір, і тут повідомляють:

- Будь ласка, Вейкман, негайно зайдіть до доктора Еванса.

- Сподіваюся, ти повністю застрахований, Вейкман?

- Так, сер.

На щастя, я пішов із "Листа конюшини". Але проблема полягала в тому, що ця аварія сталася на приватній землі, а не на громадській трасі, тому моя страховка була недійсною. Протягом двадцяти чотирьох годин мій ощадний рахунок у поштовому відділенні було закрито з нульовим балансом.

- Жодній машині, якою ти керуєш, заборонено під’їжджати на відстань трьох миль від цієї школи, ти розумієш, Вейкман!

Цього разу я зробив, як він наказав.

Хоча я заїхав на його шкільну автостоянку ще один раз.

Через шість років, щоб поговорити з шестикласниками про кар’єру в музичній індустрії.

Коли гурт Yes був номером 1 у всьому світі.

А приїхав я на чисто білому Rolls-Royce Silver Cloud.

Повністю застрахований, звичайно. І директор залишив своє місце вільним, щоб я мі поставити власну машину!

Звичайно ж, це ті часи, коли Рік міг мати автомобіль з "власним" номером

З БІСА ПРИЄМНЕ КАРРІ

Життя в дорозі.

Хороші часи.

Коли ти на сцені, все може статися.

Повірте мені.

Можливо, я найбільш відомий своєю роботою з Yes, але до того гурту я ще виступав у фантастичному костюмі гурту під назвою The Strawbs. Я приєднався до них у 1970 році, і мій рік із ними виявився дуже приємним і, звичайно, дуже продуктивним. ЗМІ помітили мої виступи, а журнали, такі як Melody Maker, навіть назвали мене "Суперзіркою завтрашнього дня", і це було приємно. Це дійсно підштовхнуло мене до іншого рівня.

Однак у перші дні зі The Strawbs ми грали на деяких дивних майданчиках. У травні 1970 року нас замовили на виступ у цирку у Франції. У промоутера виникла думка влаштувати цирк, але замість звичайного великого оркестру він використовував різноманітні рок- та фолк-гурти, щоб супроводжувати різні виступи. З самого початку, чесно кажучи, це було трохи хитрістю, тому що вони неправильно написали всі імена на плакаті: Артур Браун був "Алан Браун", Heavy Jelly — "Really Jolly", а The Strawbs називалися "Les Strobes".

Ідея полягала в тому, що кожен гурт буде грати для певного виступу, залежно від стилю музики. Наприклад, Артур Браун заграв для приборкувача левів. Я кажу "приборкувача", але, чесно кажучи, лев був настільки одурманений, що їм довелося затягнути його тушу силоміць на арену. Потрапивши туди, цей лев просто хотів погратися, і він трохи повикаблучувався перед кульмінацією шоу, коли приборкувач левів силою відкрив пащу лева і спробував запхнути йому в горло величезний шмат м’яса. Дуже рідкий натовп байдуже аплодував небезпечному виступу, поки цей лев байдуже валявся, а м’ясо випало з іншого боку його пащі на тирсу.

Ми – The Strawbs – грали для дітей-жонглерів, канатоходця та людини, яка падала зі столу. Діти-жонглери протрималися лише п'ять днів, перш ніж у них закінчилися цілі тарілки; канат був старий, не натягнутий і висів лише близько восьми футів над землею, тож коли цей тип дійшов до середини, він просто йшов по підлозі; а чоловік, який падав зі столу, протримався лише дві ночі, тому що під час другого виступу він упав зі столу, що стояв на першому, і зламав собі ногу.

Як я вже сказав, це були перші дні для The Strawbs, тому грошей було дуже мало. Раніше ми заробляли близько вісімнадцяти фунтів на тиждень кожен на різних виступах. У цирку були всілякі фінансові проблеми, тому ніхто насправді не сподівався отримати гроші. Я був новачком у групі, тому грав лише на маленькому електропіаніно, яке мені дали на концерті.

У мене було одне соло, одне крихітне соло у всьому виступі, якого я дуже чекав. Наприкінці першого тижня виступів ми грали для канатоходця, і все наближалося до моїх дванадцяти тактів соло. Я сидів за цим маленьким електричним піаніно, готувався в очікуванні моєї єдиної хвилини слави. Раптом публіка зашуміла, і я підвів очі й побачив старого чоловіка, який нагадував персонажа Роальда Даля. Він стояв на сцені й розмахував палицею в повітрі. Кожного разу, коли він махав палицею, пара сотень людей, які спостерігали все це, відповідали йому оплесками.