Святослав

У горах позаду i на долинi попереду було дуже хороше в цей ранковий час, - небо голубе, бездонне, повiтря проймало рожеве сяйво, зелень свiжа, яскрава, нiби обмита росою. Вражала й тиша: то тут, то там пробували голос птахи, десь здалеку долинула дiвоча пiсня.

Але на долинi - за кожною горою, над кожною рiчкою, у лiсах - скрiзь стоїть смерть. Тут пролягає єдиний шлях iз гiр до Вiзантiї, тут iде велика битва мiж Руссю i iмперiєю, битва, заради якої здалеку прийшов сюди князь Святослав. Вiн уже вийшов з воями своїми iз високих гiр, вже тут, на долинi, сталась жорстока сiча мiж руськими воями й римським вiйськом. А скiльки кровi ще проллється попереду, скiльки i яких чудових людей ще загине тут!

Князь Святослав подивився назад. Там, над рiкою, бiля лiсу, темнiв стан руських воїв, там видно було довге пiвколо зв'язаних мiж собою возiв, там високо в небо вставали димки - вої готували харч на день сущий. В сонячному промiннi поблискували списи...

Подивився князь Святослав i в другий бiк - на захiд. Там, далеко, над iншою вже рiкою й iншим лiсом, темнiв стан ромеїв, там видно було на найвищому мiсцi намет iмператора, над яким майорiв прапор iмперiї, там височiли намети його таксiархiй i полкiв, легкий вiтер приносив звiдти вiдгомiн голосiв.

I подумав князь Святослав, що мине короткий час i стан встане проти стану. На зеленiй оцiй рiвнинi зiйдуться закованi в броню й iншi - одягнутi в звичайнi порти - люди, натягнуть тятиви своїх лукiв, вiзьмуть списи, пiднiмуть сокири. Не цiпи молотитимуть тут, на рiвнинi, - люди вбиватимуть однi одних, не роса, а кров впаде на зеленi трави, а з лiсiв полетять на поле бранi чорнi круки.

А хiба не краще зiйтись на цiй рiвнинi двом - iмператору Вiзантiї i князевi Русi?

"Дивись, - сказав би князь Святослав iмператору, - на оце небо, землю. Там - Русь, там - Вiзантiя, а ось тут - болгари. Пощо хочеш, iмператоре, знищити Болгарiю, а там - Русь? Я прийшов - i ти бачиш силу Русi; любов i мир - хiба це не добре? Тiльки ж додержимо слова. Ти клянись Христом, а я, по покону батькiв, даю роту на зброї".

Василiки iмператора ромеїв - протовестiарiй Мануїл i єпископ адрiанопольський Йосип - приїхали до стану князя Святослава пiд бiлим знаменом надвечiр.

- Хто їде? - закричала, побачивши їх, сторожа чола.

- Вiд iмператора ромеїв... василiки... до князя руського Святослава, - заволали протовестiарiй i єпископ.

Їх провели до стану руських воїв, там зупинились бiля великого намету, над яким маяло знамено князя Святослава.

Але князь Святослав не говорив з василiками, там стояли, ждучи, воєвода Свенелд i кiлька тисяцьких.

- Ми вiд iмператора ромеїв Iоанна, - почав протовестiарiй, - василiки - патрикiї Мануїл i Йосип, прибули до князя руського Святослава...

- Князя нашого Святослава тут немає, - вiдповiв їм Свенелд, - ми, воєводи й князi, слухаємо вас i будемо говорити за князя i Русь...

Василiки вклонились, i протовестiарiй повiв далi:

- Iмператор ромеїв Iоанн запитує руського князя: за чим вiн привiв своє вiйсько сюди, до Вiзантiї? Воєвода Свенелд подивився на своїх воєвод.

- Князь Святослав прийшов не у Вiзантiю, а в Болгарiю, має з нею нинi мир, а вiдтак запитує у iмператора ромеїв: за чим вiн привiв своє вiйсько в Болгарiю?

Василiки знiтились i мовчали.

- А коли iмператору цiкаво знати, - додав Свенелд, - чого князь Святослав прийшов у Болгарiю, то скажемо - за золото ваше. Тiльки ж вої нашi за нього вже заплатили кров'ю...

- Iмператор ромеїв дуже шкодує, - змовчав про кентинарiї протовестiарiй, - що тут, на рiвнинi, сталась сiча, i не хоче, щоб далi лилася кров...

- Вiруючи в бога, - додав єпископ, - ми не повиннi розривати миру, що дiйшов до нас вiд предкiв наших, бо посередником мiж нами був сам бог. Тому радимо, як друзям, одразу й без будь-яких розмов залишити землю, яка вам не належить; якщо ж не послухаєте нашої поради, тодi ви розiрвете мир i любов мiж нами, а не ми...

Протовестiарiй Мануїл, натхнений словами єпископа, став навiть загрожувати:

- А якщо ви змусите iмператора ромеїв виступити проти вас з усiм своїм вiйськом, то загинете всi в цiй землi i нiкому буде навiть повiдомити Русь.

Коли товмачi переклали цi слова протовестiарiя i єпископа воєводам, тi переглянулись, перекинулись кiлькома словами, а потiм воєвода Свенелд сказав:

- Марно ви, василiки, всує кличете бога i зовсiм марно загрожуєте князевi i воям нашим. Тодi слухайте нас: якщо ви прийшли говорити про любов i мир, будемо про це й говорити - ми хочемо любовi й миру. Але якщо мир - то справжнiй мир, це ромеї кликали нас сюди, i через них тут сталась сiча. Нехай iмператор дасть нам дань на всiх воїв живих i вбитих... Якщо хочете любовi й миру - навiки iдiть з Болгарiї, князь Святослав з воями своїми також згоден пiти на Дунай. Якщо ж ромеї не покинуть Болгарiї, не дадуть данi, не викуплять полонених, то ми пiдемо вперед, поставимо свої намети перед самим Константинополем, покажемо, що ми не жони й не дiти, яких можна лякати, а хоробрi вої, що перемагають ворогiв зброєю. I нехай тодi ромеї не нарiкають, а переселяються в Азiю...