Святослав

Василiки не знали, що вiдповiсти воєводам князя Святослава. Дали дари воєводам i князевi - золото й паволоки - i повернулись до свого стану.

Увечерi вони знову заявились перед станом князя Святослава. На цей раз везли з собою iншi дари - меч i щит iмператора Iоанна.

- Бути по тому! - сказав князь Святослав. - Укладемо мир!

8

Феофано свого досягла - для розмови з нею iмператор Iоанн прийшов до Софiї. Вiн з'явився не сам, а з проедром Василем. До собору вони прийшли пiзнього вечора через сад Великого палацу, де їх нiхто не мiг бачити, наблизились до пiвнiчних ворiт. Етерiоти розступилися перед ними...

У соборi, мабуть, знали, що туди хтось прийде з Великого палацу, й служби там цього вечора не правили. Софiя височiла серед площi велика, схожа на гору, темна. Темно було й усерединi собору, куди зайшли iмператор i проедр. У кiлькох його куточках рiвним світлом горіли свічки, але здавалось, що вони не вилучають навіть проміння.

Імператор і проедр, зайшовши до собору, швидко крокували кам'яною підлогою, за ними поспішали етеріоти. У соборі було порожньо, луна кроків виривалась з темних переходів, билася в конхах, повторювалась у високих куполах, наповнила весь собор.

Проедр, що в дитячі роки співав у хорі хлопчиків, які мали дівочі голоси, достеменно знав усі закутки цього велетенського храму. Він упевнено йшов уперед і на одну тільки мить зупинився біля дверей до сходів на катихуменій. Там, у світлі кількох свічок, стояли, схрестивши списи, два велетні етеріоти. Побачивши імператора і проедра, вони враз розступились. Проедр перший пішов угору темними сходами, за ним важко піднімався імператор, позаду - етеріоти. Біля покоїв катихуменія проедр зупинився і дав дорогу імператору, етеріоти також залишилися з проедром.

Імператор Іоанн став на порозі. Феофано ждала його у яскраво освітленому багатьма свічками куточку. Вона, користуючись з того, що в цих покоях була ризниця василіс, одяглась, як і личило августі. На ній була яскрава, бузкового кольору, туніка, червоне корзно на плечах, на шиї й високих грудях горіло золото й коштовне каміння, тільки на голові в неї не було діадеми.

І що й казати - навіть тут, у похмурому катихуменії, серед пороху й цвілі, - з своїм струнким, ніби виточеним з мармуру тілом, тугими персами, пристрасними устами, темними блискучими очима, Феофано була чарівна, прекрасна.

Але коханець Феофано, а тепер імператор Іоанн, не пішов уперед, побачивши її. Це був той Іоанн, якого вона знала, - і ніби не той, це були ті очі, в які вона дивилась раніше, - і ніби не ті, вона бачила уста, які її цілували, і також не впізнавала їх.

Феофано навіть торкнулась рукою грудей, тіла - невже ж за цей короткий час вона змінилась, невже вона не та Феофано, перед якою здригались, втрачали розум, божеволіли? Всі - і Іоанн також?

- Іоанне! - вирвалось у неї гаряче, пристрасно.

Щось схоже на посмішку з'явилось на його обличчі.

Він пішов уперед і, як дуже стомлена людина, важко сів у крісло поблизу Феофано.

- Невже все це правда? - зашепотіла вона й ступила ближче до нього. - Я так тебе любила, ти присягався 532 мені в любові. Подумай тільки, що зуміла зробити наша любов? Ти - імператор, Іоанне! Вітаю, славлю тебе. Але невже ти забув мене, Іоанне?

- Ти дуже уперта, - почав він, - якщо змусила ва-силевса ромеїв прийти до тебе.

Феофано спробувала пожартувати:

- Якщо до імператора не пускають, нехай він іде до мене.

- Гаразд, - байдуже махнув він рукою. - Ти кликала мене - я прийшов. Чого ж ти хочеш від мене, Феофано?

- Мене дивує, - спалахнула вона, - як можеш ти про це запитувати? Невже ти не розумієш, чого я хочу?

- Чого ти хочеш, я розумію. Але чому ти, Феофано, опинилась тут, у цьому катихуменії, чому ти не на Проті?

- А як я могла там бути? - швидко почала вона. - Я думала, що ти вислав мене на Прот, бо цього вимагав патріарх, і тоді навіть не винуватила тебе. Але зараз патріарха Полієвкта вже немає...

- Ти скажи мені краще, Феофано, хто тобі допоміг втекти з Проту? - перебив її імператор.

Вона, знітившись, зважуючи кожне своє слово й намагаючись вгадати, що думає Іоанн, відповіла:

- Того, хто допоміг мені втекти, вже нема.

- Хто ж він?

Феофано знову на якусь мить затрималась, а потім відповіла:

- Етеріот Вард, брат Льва Валента.

Імператор посміхнувся - він, звичайно, знав уже все про Варда Валента.

- Мені дуже шкода Варда, - сказав імператор. - Я велів вбити тих, що перерізали мотузки драбини, якою він спускався.

- Ти завжди був справедливий, Іоанне, - посміхнулась і вона, - Вард Валент справді достойний того, щоб покарати винних у його смерті.

- Але ти не сказала, хто з ним був.

- Я не знаю, Іоанне. На скедії, яка ждала мене внизу, були невідомі гребці. Вночі ми проїхали морем, а вранці я встала в Золотому Розі.

- І ти не знаєш, хто послав Варда й гребців?

- Ні!

Іоанн довго мовчав, а потім сказав:

- Ти завзята й мiцна, Феофано. Що ж, коли так, я скажу тобi...

Вiн озирнувся, подивився на зачиненi дверi катихуменiї й прошепотiв:

- Варда Валента послав я...

- Ти послав Варда?

- А чого це тебе дивує? Я знав усе й послав Варда до тебе.