Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Токарєв казав правду, що уряд має достатньо запасів зерна, щоб нагодувати голодний народ. Проте він не був схильний ними ділитися. Восени 1947 р., після досить непоганого врожаю, що полегшив голод, уряд навіть підвищив зернові резерви на 80–90 відсотків[1520]. Це було зроблено, щоб скасувати карткову систему в містах і здійснити грошову реформу для стабілізації економіки. (Реформа, однак, призвела до девальвації рубля і знищила багато заощаджень населення). 17 грудня 1947 р., в день, коли карткова система була скасована, голодне населення Донбасу кинулося купувати хліб. «Велика кількість смертельних випадків» була зафіксована цього щасливого дня: люди їли хліб буханцями й помирали від завороту кишок[1521]. Хліб став цілком доступним, але в малих кількостях, тому людям, як і раніше, доводилося стояти в черзі за хлібом годинами. Але навіть після скасування карткової системи голод тривав у багатьох місцях[1522].

На відміну від 1932–1933 рр., уряд не заперечував голод. Він приймав допомогу з інших країн (Організації Об’єднаних Націй, Червоного Хреста, Фонду допомоги Росії в Сполучених Штатах тощо), яка зменшила кризу[1523]. Коли Хрущов доповів про голод в Україні, Сталін сказав: «М’якотілість! Вас [українців] обдурюють, навмисне доповідають про таке, щоб розжалобити й змусити витратити резерви». Хрущов зрозумів, що Сталін знав про голод: «Може, Сталін одержував якісь інші повідомлення, яким він більше довіряв?» Сталін поставив питання перед і Центральним Комітетом. Попри всю свою неохоту й скупість, Сталін і радянський уряд направили трохи зерна в голодні райони, бо, як передав Хрущов, Сталін сказав: «Україна зруйнована, а республіка величезна й має велике значення для країни»[1524]. Але ця допомога була недостатньою для вирішення всіх проблем.

Як і Перший секретар ЦК КП(б)У Хрущов, багато місцевих керівників боролися за порятунок голодних. Засвоївши науку 1932–1933 рр., деякі голови колгоспів ризикували життям, приховуючи зерно, щоб годувати селян. Щоб унеможливити заготівлю, голова колгоспу ім. Рози Люксембург в Сталінській області дав наказ зламати сушильну машину. Керівництво Амвросіївського району Сталінської області навіть заборонило колгоспам здавати державі зерно без їхнього письмового дозволу. Такі сміливі дії місцевого начальства задля пом’якшення наслідків голоду траплялися повсюди[1525].

Наслідками таких вчинків були репресії. Ковальов, із колгоспу ім. Стаханова в Красноармійську, Сталінська область, був засуджений до семи років ув’язнення за «розбазарювання» зерна (це означало, що селянам платили за їхню роботу і використовували зерно для споживання в колгоспі). 1946 р. і в першому кварталі 1947 р. кожен шістнадцятий голова колгоспу на Україні був засуджений за «протиправні дії». Серед цих людей були ветерани Радянської армії та інваліди війни, що стали керувати колгоспами після демобілізації[1526]. Один радянський історик стверджує, що «ніколи в минулому в історії колгоспного будівництва зміна голів колгоспів не досягала таких масштабів, як у 1946 і 1947 роках»[1527]. Покарання були суворими, але контраст із тридцятими вражає: в ті часи порушення державної постанови звичайно вело до страти.

Тоді як таких керівників переслідували, в охоплених голодом районах поширювалася злочинність. Хрущов отримував повідомлення про вбивства й канібалізм в Україні[1528]. В листопаді 1946 р. робітник шахти ім. Орджонікідзе в Єнакієвому Ф. І. Неживих убив дружину й тримісячного сина. Деякий час він протримався, харчуючись їхнім м’ясом. Потім він познайомився з X. Кожевниковою, яку спіткала така сама доля, що й дружину Неживих, у січні 1947 р. 20 січня Неживих заарештували[1529]. У лютому 1947 р. залізничник Красного Лиману в Сталінській області А. І. Сапельников із дружиною не отримували від адміністрації ані продуктових карток, ані матеріальної допомоги. З голоду Сапельников убив дружину і довго харчувався її м’ясом[1530]. З 11 січня по 5 лютого 1947 р. зафіксовано ще п’ять випадків вбивства й з’їдання членів сім’ї у Сталінській і два у Ворошиловградській областях[1531].