Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Убивства і збройний грабунок зерна часто траплялися в голодному Донбасі. 2 квітня 1947 р. вкрадено 300 кілограмів зерна зі складу в колгоспі села Красний Кут. Тіло охоронця Панкова знайшли в сусідній шахті. Секретаря комітету комсомолу Голяка в колгоспі «Червоний партизан» у Ясинуватському районі Сталінської області застрелено 28 серпня 1948 р. Виявилося, що голова колгоспу, член партії І. Л. Косматенко зі своїми товаришами вбили Голяка за те, що той виявив, що голова з дружиною «розбазарював» майно колгоспу. Невідомо, чи Косматенко просто давав зерно, щоб прогодувати голодних колгоспників, чи крав для себе[1532]. ЦК компартії в Києві довелося надіслати спеціальний циркуляр на Донбас, у якому повідомлялось про політичний тероризм з боку ворожих сил[1533]. Не дивно, що в 1947 р. в’язниці в Сталіно й Ворошиловграді вміщали втричі більше в’язнів, ніж кількість, на яку вони були розраховані, й навіть 1949 р., щоб дати раду злочинності, Міністерству внутрішніх справ України доводилося тримати у двох областях Донбасу найбільший і третій за розмірами серед усіх українських областей обласний контингент співробітників[1534].

Голод знову поставив під сумнів саму доцільність існування колгоспів. Не те, щоб колгоспна система не могла забезпечити продуктами всю країну. Під час війни їй вдалося прогодувати країну й мільйони вояків. Сталін та керівництво партії ніколи не сумнівалися в необхідності колгоспів. Молотов навіть сказав, що «успіх колективізації значніший, ніж перемога у Великій Вітчизняній війні»: без колективізації країна ніколи не змогла б виграти війну[1535]. Навіть німці майже, а то й узагалі не намагалися зруйнувати колгоспну систему, тому що вона полегшувала збір зерна.

І до, і після війни в країні точилися розмови на побутовому рівні про те, що колгоспи — це нова форма кріпацтва. Голодна криза змусила партійне керівництво шукати розв’язків у дореволюційній діяльності сільськогосподарської адміністрації. Тільки-но минув пік голоду, Хрущов запропонував заходи зміцнення колгоспної системи, що загрозливо похитнулась. У меморандумі до Берії від 10 лютого 1948 р. він зазначив:

«В царской Росии был закон, по которому крестьянские общества могли выносить приговоры об удалении из села лиц, “дальнейшее пребывание коих в этой среде угрожает местному благосостоянию и безопасности” (Свод Законов Российской империи, том IX, статья 683). Ясно, что этот закон ограждал частную собственность и был направлен против людей, социально опасных для царско-помещичьего строя.

В наше время следовало бы для усиления охраны социалистической собственности издать закон о выселении за пределы республики наиболее опасных антиобщественных и преступных элементов, упорно не желающих приобщаться к общественно-полезному труду»[1536].

Москва пішла назустріч його проханню. 21 лютого 1948 р. було видано указ про «виселення з Української РСР усіх індивідів, що злісно уникають діяльності в сільському господарстві й ведуть антигромадське й паразитичне життя». За півтора місяця понад 2000 чоловік вивезено зі східної частини України. Мало того, в червні Москва розіслала таємне розпорядження про поширення дії цього указу на всю країну. З 1948 по 20 березня 1953 р. згідно з цим указом вислано 33 266 чоловік, разом з ними на засланні опинилися 13 598 членів родин[1537].

На відміну від голоду 1932–1933 рр., голод 1946–1947 рр. ударив по міському населенню Донбасу принаймні не менше, ніж по сільському. Відновлення зруйнованих шахт і заводів здійснювалося ціною значних жертв серед робітників. Як і раніше, люди гинули через недостатні засоби безпеки на шахтах. Майже нічого не зроблено для вирішення хронічної проблеми Донбасу — нестачі питної води. Людям нічого не лишалося, як використовувати брудну воду; і здоровим, і хворим доводилося користуватись тими самими кранами і тим самим посудом, що створювало ризик розповсюдження інфекції. Москва не відповідала на прохання про допомогу. Виплату заробітної плати затримували на місяць і більше, через що робітники не могли прогодувати себе й свої сім’ї[1538].