Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Фактором, який ускладнював і посилював дедалі більший розкол між думкою робітників і думкою влади, було посилення влади комуністів. Під час громадянської війни комуністи виявили себе відданими патріотами, але й не демократами. Після громадянської війни донбаські шахтарі опинилися в ситуації, коли партія принижувала їх, висміювала і нападала на їхні релігійні вірування навіть тоді, коли був запроваджений неп. У гірників були підстави вважати, що в країні утвердилося нове самодержавство: новий режим зміцнив однопартійну диктатуру, організував могутню таємну поліцію, ГПУ, і позбавив парламент (Ради) і профспілки влади, перетворивши їх на допоміжні засоби, а Ленін і згодом Сталін керували країною як нові царі.

Насправді цей погляд після Жовтневої революції поширювали впливові інтеліґенти, багатьох із яких вигнали з країни або примусили емігрувати за кордон. З цього погляду новий володар був ворогом пригноблених. Багато нових начальників мали скромне походження, і їх висунули на важливі посади. Але, як уже йшлося вище, дехто з них швидко набув «буржуазних смаків», поводився майже так само, як старі вороги. Було так, наче вороги ворогів стали новими ворогами.

Важко було змалювати образ ворога і з погляду Москви. Візьмімо хоча б справу Капустіна в Шахтах 1923 р. Особу Капустіна так і не визначили: можливо, він був червоним козацьким отаманом. Хай там як, Москва вважала, що робітників підбурили колишній комуніст і колишні білокозацькі офіцери. Порівняно з цими часами, період громадянської війни був справді значно простішим.

За умов однопартійної диктатури непартійні об’єднання були політично неблагонадійними навіть тоді, коли не було доказів. Дехто обманював владу і далі дотримувався релігійних обрядів, вивішуючи портрети Леніна, Зинов’єва і Калініна поряд із іконами Ісуса і Діви Марії[732]. Вільний степ і далі давав притулок куркулям, колишнім білим, махновцям та іншим утікачам, які приїздили на Донбас, ховали чи змінювали документи і працювали[733]. Моральна міць громад ослабла. Практика доносів, як і мережа інформаторів ГПУ, безперечно, була загрозою для їхньої єдності. Підозрюючи непартійні об’єдання, партія в 1920-х роках влаштовувала періодичні напади на них.

Однак аґентам ГПУ було важко проникнути в донбаські громади. Наприклад, натовп ледь не вчинив самосуд над аґентом В’ячеславом Галицьким, про якого вже згадано вище. Про його секретну службу дізнався партійний секретар заводу, де він працював, бо ГПУ наказало секретарю не заносити його до списку тих, кого мали звільнити. Одного дня секретар, напившись, схопив Галицького посеред вулиці і заявив, що цей чоловік — аґент ГПУ і збирає інформацію, і що людям слід бути обережними, бо інакше вони потраплять до в’язниці. За Галицьким погнався натовп із сотень дітей і нероб, але йому вдалося втекти[734].

З погляду партії питання «Хто ворог?», тобто визначення політичних ворогів, було надзвичайно важливим, майже питанням життя чи смерті. Воно стало такою нав’язливою ідеєю, що партія шукала ворогів навіть у своїх лавах. Партійні вожді незмінно пояснювали розбіжність поглядів у партії, спираючись на уявлення про класову боротьбу, і таврували переможених опонентів як ворожих аґентів, тобто як буржуазні і дрібнобуржуазні сили.

Безперечно, існувала велика небезпека того, що уявлення про ворога стане всеохопним. Надуживань було безліч, бо, наприклад, і критику розцінювали як контрреволюційну діяльність[735]. Однак цю проблему ускладнювали ще й інші фактори. Оскільки уряд заборонив будь-які методи визначення настроїв населення, як-от вільні вибори і голосування, стало важко нагромаджувати інформацію. Партія заохочувала всі інституції збирати дані, щоб оцінити народні настрої: партія, профспілки, комсомол, ради та їхні інспекційні органи — всі докладали значних зусиль у цьому напрямі. Коли люди збагнули нові правила гри, вони подумали, що безпечніше мовчати. Іноді люди розтуляли рота і навіть вдавалися до колективних дій, але вони добре знали, що свобода суворо обмежена, що колективні дії, якщо вони не підтримані владою, небезпечні і що закон не забезпечить їм захисту.