Таємниця країни суниць (збірка)

—А ти казав, що можеш нам допомогти!

Кузька постояв, подумав — і залишився.

—А я знаю, як пройти до Синьої гори,— сказав він.— Треба йти отам...— Він закліпав і опустив вії. Потім зітхнув і додав:— А я перший помітив, що в тебе голубі очі...

—Що там помічати! — зневажливо сказав Антошка.

А Дениско додав:

—Яке це має значення. Я думаю, що це помічають усі. А якщо ти такий розумний, то відповідай, про що тебе питають.

Кузька сказав:

—Треба йти отією доріжкою, а тоді завернути за отой горбок, а потім поминути місто Підлабузнівськ...— Він хотів чимось похвалитись, але стрівся з Ларисчиним поглядом і зітхнув: — Все. Далі я не знаю.

—Кузінько,— сказала лагідно дівчинка.— Покажи нам дорогу. Ходи з нами, га?

Кузька поглянув на своє місто, де ще й досі галасували хвальки, подивився собі під ноги, а потім на Лариску. І відказав:

—А що? Я найсміливіший! Я можу й піти!

— То ходім! — вимогливо мовив Антошка.

— А навчиш кидати камінці?

— Навчу. І стрибати навчу далеко. І лазити по деревах. А Дениско навчить тебе грати у шахи. Хочеш?

—Хочу! А я найперший серед хвальків навчуся грати у шахи!

—Не кажи «гоп», поки не перескочиш,— зауважив Дениско, і друзі рушили.

КУЗЬКА РОЗПОВІДАЄ ПРО СВОЮ МАЧУХУ

Коли загін поминув кинуті кошики і розсипані купки суниць, Дениско спитав:

—А чому ви збираєте відразу у два кошики? Це ж незручно!

—А я знаю! — сказав Кузька.

—Я ж тебе й питаю.

—Бо ми один кошик збираємо для себе, а один — Бевзеві.

—Це що за Бевзь?

—Ну... це наш Бевзь. Наш найрозумніший. Чики-брики.

Антошка зареготав:

—Який же він найрозумніший, коли він бевзь! Він що, живе у Хвалькові?

—Що ти! — вигукнув Кузька.— От бачите, я знаю більше за вас! Наш Бевзь, наш найрозумніший, живе у Бевзьгороді. А я знаю, де це!

—Де?

—Далеко. Аж посеред Країни Суниць.

—І все?

—Все. От ви ж не знали, що це далеко, а я знав!

—Кузінько, будь ласка,— мовила Лариска,— не треба весь час хвалитися. Хвались, будь ласка, рідше.

Кузька винувато кліпнув довгими віями.

—А чому це ви віддаєте тому Бевзеві половину своїх суниць? — спитав Антошка,

—Бо йому ж треба їсти!

—То й нехай собі сам збирає.

— Ну... що ти...— Кузька просто-таки не знав,

що відповісти. Йому ніколи не спадало на думку, що Бевзь міг би й сам збирати суниці.— Ну... Як же він збиратиме, коли він такий гладкий?

—Збиратиме — схудне,— зауважив Антошка.

Дениско задумливо сказав:

—Це дивна країна. Я думаю, що їх просто змушують збирати суниці цьому самому Бевзеві.

—А я вчора збирав суниці,— вигукнув Кузька,— так я їх усіх одурив! Для себе зібрав тільки один кошик, а Бевзеві аж два!

—Навіщо?

—Ну...— Кузька знітився. А тоді про всяк випадок додав: — А іншим разом я збирав суниці, то Бевзеві зібрав тільки один, а для себе аж три!

Кінці з кінцями у Кузьки не сходилися. Антошка так і сказав:

—У вас, у хвальків, через отой вічний гвалт у голові негаразд.

—Вас ще треба виховувати і виховувати,— кинув Дениско.— А ви до школи ходите?

—А що це школа?

— А що ж ви цілими днями робите?

—Ну... збираємо суниці, а тоді... хвалимось. Їмо суниці, хвалимось...

—Все ясно,— сказав Антошка.— Запитань немає. Ми пізніше обміркуємо, що з вами робити.

Тим часом у Хвалькові тільки й мови було, що про Отих Самих Трьох і різьблену скриньку. Хвальки й не завважили, як до їхнього міста прилетіла сорока-білобока. Вона дослухалася до розмов, задоволено скрикувала і швидко-швидко сукала довгим хвостом.

Насукавши на хвіст досить новин, сорока знялася. Летіла низько, щоб, бува, не прогавить когось, вартого уваги, і розповісти йому про останні події. Вона летіла до Бевзьгорода.

Коли сорока майнула над доріжкою під горбом, їй здалося, що нею йдуть Оті Самі Троє. Вона зробила над друзями коло, пильно приглянулась і про-стрекотіла сама собі:

—Так! Вони йдуть до Підлабузнівська!..

Діти, зайняті цікавою розмовою, не помітили сороки-білобоки.

—Чому і в лісі, і в Хвалькові про нас говорили так, ніби тут усі на нас чекали? — цікавився Дениско.

Ясно, в тому була якась таємниця. Кузька охоче відказав:

—А я все знаю! Різьблена скринька — це страшна річ. Мені ще мати казала, що Бевзь Четвертий страшенно її чекав усе своє життя. Та так і не діждався.

—А хто такий Бевзь Четвертий?

—Ну... Це ще коли не було Бевзя П’ятого, то був Бевзь Четвертий. Ні, навпаки, я знаю! Це ще коли був Бевзь Четвертий, так не було Бевзя П’ятого. Бевзь Четвертий був найрозумніший. А Бевзь П’ятий — ще розумніший.

Про історію Країни Суниць Кузька, як бачите, мав досить туманне уявлення. Та й не дивно, бо тут не було шкіл.

—Кажи далі.

—Мати мені казала: колись у давнину Країні Суниць наврочили, що сюди прийде трійко чужих дивних дітей з різьбленою скринькою. І якщо у них ту скриньку викрадуть, то почнуться діла-діла..

—Які?

—Ну, я цього не знаю...

—А ти згадай, що тобі ще казала мати?

—А я ніколи нічого не забуваю! Я найрозумніший, найкращий, найсмїливіший і найсильніший!

— Кузінько, а що ти мені обіцяв? — нагадала Лариска.

Кузька спалахнув. Антошка подумав, що Кузька має сором. Коли так — з нього ще можна зробити людину.

Лариска спитала:

—А хто твоя мати?