Таємниця забутої справи

Козуб про всякий випадок зафіксував у пам'яті гостроносе, пташине лице нахаби.

— О темпора, о морес![1] — пробасив раптом літній чоловік, одягнений у клоунський балахон, певно, з реквізиту цирку, театральним жестом піднімаючи угору вказівний палець. — Поясніть мені, гомо новус[2], — Терезія назвала вас лицарем нового світу, — по якому праву вчора у поїзді ваші колеги і продзагонівці забрали у трудящих артистів борошно та крупу, що ми купили собі на гастролях для власного прохарчу. У кого забрали?! Ганьба! Ми хто — контра?! Ми — митці, вершки інтелігенції, без якої жодне цивілізоване суспільство існувати не може… У мене голова йде обертом від таких порядків. — Він знову зробив патетичний жест. — Дивуюся і лякаюсь: я вже сам починаю думати, що нормальна купівля необхідних людині речей чи продуктів — злочин! Збожеволіти можна!.. Скажіть, о гомо новус, ви можете своєю владою повернути бідолашним артистам реквізоване?

Козуб терпляче вислухав монолог. Він залюбки перевірив би зараз документи у цих «вершків інтелігенції», хоч наказом начальника Головміліції діяти поодинці заборонялося. Та не хотілося порушувати спокій сусідки, яку він, проживши в цьому будинку майже півроку, зараз побачив уперше і яка вразила його своєю красою.

— Відчепіться, Юпітере, — накинулася на клоуна господиня. — Дайте людині спокій.

Вона настійливо намагалася посадовити гостя на вільний стілець, але Козуб ще не вирішив, як йому повестися.

Літній артист замовк і, сівши на своє місце, тільки поводив очима. Вже не звертав увагу на інспектора.

Козуб відчув, що вся ця богемна компанія незрозуміла, незбагненна для нього. Це відчуття ніби принижувало його у власних очах і викликало гостру ворожнечу до патлатих молодиків та їхніх блідих екзальтованих подруг.

У кутку, байдужий до всього, що відбувалося навколо, сидів в обдертому до пружин фотелі виснажений юнак. Чорні нечесані патли його падали на плечі. Він тримав оздоблену перламутром гітару і, пощипуючи струни, наспівував щось дуже тягуче, нерозбірливе, схоже на псалом.

«… Жизнь человека так крайне мгновенна…» — долітали до інспектора окремі слова, і Козуб подумав, що слід скористатися із запрошення милої господині.

Згадалися справи викритих підпільних організацій есерів та петлюрівців, які були зв'язані із ворожою еміграцією, шпигували для іноземних розвідок і готували повстання проти Радянської влади. Декотрі із підсудних теж називали себе «вершками інтелігенції», кричали про свої революційні заслуги перед Жовтнем, але, приперті фактами, кінець кінцем визнавали шпигунство…

Його сусіди, здається, варті, щоб до них трохи придивитись.

«В жизни все временно», — нудно тягнув далі молодик.

Хтось уже подав у руки господині дві чарки, і вона простягла одну з них Козубу.

— Ні, ні, дякую. Я не п'ю, — сказав інспектор.

— На службі… Але зараз… у мене в гостях?!

— Я завжди на службі.

— Ах, Революція! Кривава і прекрасна дама! Вона повністю забирає собі найкращих мужчин, нічого не залишаючи нам, бідолашним звичайним жінкам… Я починаю ревнувати вас до неї, — жінка почаркувалася з Козубом — Заради нашого знайомства і, сподіваюсь, майбутньої дружби, відступіться сьогодні трохи від правила.

Терезія щиро глянула в очі гостю і так наблизилася, що він відчув її теплий подих, обсипала гарячими, немов з-під молота коваля, іскрами очей. Козуб для годиться пригубив свою чарку…

«Слышу звон бубенцов издалека, — заспівав чистий жіночий голос, і гітарист, покинувши псалми, почав акомпанувати співачці. — Это тройки знакомый разбег…»

«Ні, це звичайні артисти, а не які-небудь змовники», — вирішив Козуб. Йому навіть стало смішно, що міг подумати таке про голодних артистів, які не кидають мистецтво навіть у важку годину. Від цієї думки гості Терезії стали Козубу навіть симпатичними, і десь після другої чарки він і собі почав підспівувати.

… З того вечора інспектор Козуб втратив голову і став учащати до своєї звабливої сусідки, поки його не застукали там уночі працівники ДПУ. Як виявилося, чарівниця Терезія переховувала у скринях з театральним реквізитом есерівські листівки, що закликали до повстання проти Радянської влади.

Козуба заарештували разом із Терезією. Але наступного дня його випустили і наказали сидіти вдома під арештом. А на третій його викликав до Наркомату внутрішніх справ один із керівних працівників для зовсім несподіваної, як з'ясувалося згодом, конфіденціальної розмови…

29

Відвідувати психіатричну лікарню Ковалю «ніколи не доводилося, і тому, наближаючись до неї, він з цікавістю розглядався. Приземкуватий білий будинок був огороджений високим і теж білим кам'яним парканом, який відрізав досить значну частину березового гайка. Гайок, здавалося, перестрибнув через цей паркан, і лікарня надійно ховалася серед білокорих берізок, повністю вписуючись своїм муром і стародавніми башточками на будинку у світлий лісовий пейзаж.