ТИСЯЧА ДОРІГ

У серединні квітня прийшли до Орлана кур'єри з поштою від окружного південної Рівенщини Уліяна. Він повідомляв, що 8-го лютого в селі Пітушків, Острожецького р-ну, загинув Мокала Козак ("Вівчар"), який до приходу Орлана на Волинь займав пост провідника ПЗУЗ, а потім став заступником Орлана. У зв'язку з новою ситуацією, виринули свіжі проблеми, і їхню розв'язку слід було обміркувати з провідними людьми ПЗУЗ. Орлан мусів зустрітись якнайскоріше з Уліяном, тому вирішив відразу відійти зі зв'язківцями в Олександрійський район.

Ті зв'язкові, Дума, Тарас та ще один, рік тому були "далеківцями". По якомусь часі зорієнтувалися, що Далекий не має контакту ні з УГВР, ні з Проводом ОУН, тому вирішили перейти на сторону діючого підпілля. З собою привели в ліс підпільницю Домку, яку Шлюсар викликав на зустріч, щоб докладніше перевірити обставини її арештування минулої осени 1948 року.

Вистачило тільки глянути на Домку - і зразу можна було пізнати, що вона в підпіллі новичка. Молоденька, вродлива, зі свіжим від раннього приморозку рум'янцем, з'явилась на узліссі поліською мавкою в досвітньому тумані. Ще здалеку вся усміхалась і променіла життєрадістю.

Ми заднювали всі разом. Мені цікаво було довідатись, як почувається Домка в нових обставинах. Може, нескоро в ті роки доведеться їй зустрітися з іншою підпільницею, може, я перша, яка трапилась на обраному нею шляху. Тож хотілося теплом і щирим словом замаркувати наше знайомство.

Коли Домка відпочила з дороги, я знайшла нагоду поговорити з нею насамоті. Ми ще добре не розговорились, як вона вивернула свій наплечник, вибрала з висипаної купи щонайкращий одяг і запропонувала його мені. "Я у своїх сторонах, знаю людей, мені легше буде, ніж вам, постаратись свіжий, - візьміть". Вдячна за її золоте серце, я, однак, не прийняла дарів: у постійних маршах навіть зайва голка ставала тягарем.

Тоді розказала мені, що минулого, 1948 року закінчила восьму клясу середньої школи. До них віддавна заходили повстанці, поки не підглянув сексот. Після того МҐБ арештувало Домку і присилували підписати заяву співпраці. Звільнюючи, погрозили, що, коли не буде доносити на повстанців, заарештують вдруге і посадять в тюрму. Все це розповіла повстанцям і просила взяти її в підпілля, на що згодились також її батьки.

Минулої осени вона пішла в підпілля. Місцеві повстанці викопали їй бункер на хуторі, запасли харчами, принесли письмову машинку, матеріяли до переписування і залишили саму зимувати.

... Слухаючи Домчину мову, згадала мою першу зиму в бункері у лісі. За мною було вже кілька років підпілля, та й зимувала я зі своїм чоловіком і в колі людей, з якими зв'язувало мене багато переживань. Все одно, проживши в бункері два тижні, не виходячи наверх, я б динамітом була його розсадила.

Одна обставина влегшувала Домці зимування: криївка була не в лісі, а на хуторі, і господарі щодня відкривали її, подавали теплу їжу. Вона заприятелювала з молодою господинею, і та часто навідувалась до неї в бункер. Домка навчила жінку писати на письмовій машинці, це їй дуже подобалося, тож помагала в роботі. Також підпільники, що зимували в бункерах по хуторах, навідувалися до Домки кілька разів узимку.

Тепер вона розповідала мені про її першу зиму в підпіллі, як про веселу шкільну пригоду. Так, наче б я не догадувалась про пережиті нею тривожні години під час облав, про гнітючі дні самотности, тугу за ріднею, подругами, шкільним життям.

(Скільки ж то хлопців мусіло закохуватись у неї, справжню красуню). А потім, змахуючи з чола неслухняні кучері, по-дитинному довірливо шептала мені: "Я мрію про бої, в яких під градом куль рятуватиму раненого повстанця... Або про смерть у бункері лісовому. Уявіть собі: розкривають ґебісти криївку, сипляться всередину скорострільні серії, а я, поранена, дострілююсь власним пістолем..."

У неї очі іскрились, і вся Домчи на істота була явним запереченням її мрій. Мені на мить здалось, що це не Домка говорила, а юність моя прийшла до мене в гості.

- Ти, Домко, про славу мрієш, не про смерть. Коли доведеться тобі заглянути їй у вічі і матимеш щастя залишитись після того живою, тоді ще палкіше полюбиш життя, бо знатимеш його ціну.

Вона зчудовано глянула на мене, і мені стало її безмежно шкода. Я мала жаль до долі, що привела її до нас у час, коли у смерті вона змушена була шукати романтики в сімнадцять років життя.

Дума зі своїми зв'язківцями допровадив нас до річки Горинь і передав зв'язковим по тім боці. Поки дійшли до Горині, передньовували у криївках на хуторах, які були споруджені на трасі зв'язку. З огляду на конспірацію, Дума так влаштовував, що ми обоє входили і виходили з криївок інкогніто, так що жителі хутора навіть не знали про наше перебування в них.

Навесні Горинь вийшла зі своїх низьких берегів і розлилась широко по лугах. Ми переправились човном, заздалегідь приготованим зв'язківцями.