ТИСЯЧА ДОРІГ

"П.С. Криївка у Здолбунівському р-ні, про яку я вам оповідав минулого року, таки впала. Арештовані не признались, але ґебісти їм не повірили, і влітку знову впав на хутір спецзагін, тим разом присланий з области, і знайшли бункер. Зорієнтувались із влаштування, що там проживав хтось з керівних людей, та відразу стали тероризувати господиню, побивати її прикладами автоматів. Жінка ні пари з уст не пустила, а коли її вже добре збили, прошептала слабим голосом: добре, що хлопці врятувались.

Незабаром після того її вивезли на Сибір. Як забирали з подвір'я, вона вже з авта гукнула до сусідів, які прийшли попрощатись: "Не плачте, люди, хай оці зайди не бачать ваших сліз!" Ото була жінка..."

Орлан скінчив зачитувати, і в моїй уяві зринув образ жінки, що одинока сидить на відкритому вантажному авті, оточена зграєю озброєних ґебістів. Авто мчить, вітер висмикує з-під хустини пасма її сивого волосся, а вона з гордо піднесеною головою їде без каяття назустріч страшній долі. Наче символ нескореного народу...

Після обговорення з Орланом ситуації в його окрузі, Уліян відійшов зі своєю охороною, залишаючи Орлана і мене в криївці.

Підпільникам в Олександрійському р-ні доводилось діяти в обставинах важчих, як в інших теренах. Минулої зими тут впало три криївки, в одній з яких загинули дві підпільниці. У цьому районі начальником оперативної групи МВД був поляк, колишній червоний партизан. Він був родом з Волині, по-звірячому ненавидів українців. Сам уже туберкульозник, кров'ю кашляв, а все ще цілими ночами лежав у снігу на засідках, чатував на повстанців. З населенням поводився брутально, під час облав побивав людей і тортурами добивався від них співпраці з МҐБ. Бувало, коли арештований не хотів підписати заяви, він пропонував слідчому віддати впертого в його руки на кілька годин. Був пострахом для населення, ніколи не вживав української мови, а якусь польсько-російську мішанину.

На третій день Великодня прийшли по нас зв'язківці, і з ними ми відійшли під Рівне. Ішли кілька ночей, заквартирову-ючи на день на горищах по хуторах. Власники хуторів, хоч тривожились, що може грянути облава, все ж приймали нас гостинно. Вони вже давно не бачили жінок-підпільниць. Ті нечисленні, що залишились, були переважно закріплені в певних осередках і рідко проходили зв'язковими лініями. Коли в селі було спокійно, мене, бувало, просили зійти під вечір з горища до хати, щоб діти подивились на "партизанку". Я собі поговорила з дітьми, розпитала, як вчаться і чи підуть у повстанці, коли виростуть, на що вони радо відповідали позитивно.

На хуторі під Рівним ми застали в криївці Уліяна. Він якраз закінчив писати свої звіти, і звідси вислано від Орлана та Уліяна пошту до Головного підпільного проводу. Невеличка криївка не вміщала нас усіх, тож частина перейшла до криївки зв'язкових, улаштованої на городі сусіднього хутора. В господарів було дві дівчини, обі наречені підпільників, власників криївки. Одна з них працювала в Рівному в кравецькій артілі, і через неї ми робили в місті закупки. Опісля довідалися, що влітку загинув на засідці один із тих зв'язківців. По смерти повстанця його наречена хотіла йти в підпілля. Мати протиставлялась її рішенню, але вона не послухалась. Спакувала свїй одяг і втекла з дому, чекаючи у знайомої родини, поки зайдуть повстанці. Вони зустрілися з нею, поговорили, однак у підпілля не взяли. Жінки сповняли обов'язки машиністок, працювали в секторі пропаганди, доглядали поранених та хворих повстанців. У тих ділянках у дівчини не було знання, і брати її в підпілля та наражати на смерть було б безвідповідально.

***

Підпілля на ПЗУЗ ще придержувалось адміністративного поділу, встановленого за німецької окупації. Тут було два краї: "Дніпро" та "Одеса". Край "Дніпро" займав приблизно територію Волинської области та сусідні на півночі терени захід-нього Полісся. Останні були замешкай і українським населенням, одначе за совєтським адміністративним поділом належали до Білоруської ССР. Край "Одеса" простягався на схід від річки Горинь, тобто займав Рівенську область і примежні на півночі райони Полісся з українським населенням, що також були прилучені до Білорусі.